Мерзенна сила - Клайв Стейплз Льюїс

кинувся до дверей, та Візер із Фростом виявилися спритнішими. Кілька хвилин біля порога тривала запекла боротьба; професор вишкірив зуби і нагадував тепер злого пса, а в заступника директора ніби на мить злетіла з лиця звична маска. Старому священикові було непереливки, і Марк мимохіть ступив крок уперед, та доки він вагався, й гадки не маючи, що робити, незнайомець здався і, тремтячи всім тілом та виставивши вперед руки, знову боязко підійшов до ліжка. Дивна річ, але бродяга, який під час сутички біля дверей наче був трохи розслабився, знов увесь напружився і втупився у переляканого старого, ніби чекаючи наказів.

Розмова невідомою мовою поновилася. Бродяга ще раз показав на Візера з Фростом, а незнайомець повернувся до них і заговорив латиною, очевидно, перекладаючи. Вчені нерішуче перезирнулися і пару секунд стояли ні в сих ні в тих, — а далі почалося справжнісіньке божевілля. Страшенно обережно, покректуючи і трусячись усім тілом чи то від старості, чи від хвилювання, заступник директора став на коліна; за мить поряд якимсь різким, сливе механічним рухом опустився навколішки і професор. Останній при цьому зиркнув через плече туди, де стояв Марк, — і в очах у нього спалахнула люта ненависть; втім, ненависть ця викристалізувалася вже настільки, що втратила всі ознаки пристрасті, і не палила вогнем, а радше обпікала морозом.

— На коліна! — гаркнув Фрост і відвернувся. Згодом Марк так і не зумів пригадати, чи то він просто забув скоритися цьому наказу, чи власне тієї миті й повстав по-справжньому проти своїх поневолювачів.

Тим часом бродяга знову заговорив, не зводячи погляду з обличчя чоловіка в сутані. Той переклав і відступив на крок убік, а Візер із Фростом посунули навколішки до ліжка. Бродяга простягнув їм свою волосату, брудну руку з пообгризуваними нігтями — і вони по черзі її поцілували. Він знову щось наказав — і вони підвелися, а Візер зашамотів щось латиною, намагаючись, очевидно, його відмовити і киваючи при цьому на Фроста. Вислів «venia tua»,[13] який щоразу похапцем виправлявся на «venia vestra»,[14] повторювався так часто, що Марк почав уже виокремлювати обидва ці вислови з потоку незнайомих слів. Утім, нічого в заступника директора не вийшло, і за мить вони з Фростом квапливо пішли геть.

Щойно за ними зачинилися двері, як бродяга весь якось зіщулився; складалося враження, наче з нього просто вийшло все повітря, як то буває з проколеною повітряною кулькою. Він знесилено впав на ліжко і тільки вертів туди-сюди головою, бурмочучи собі під ніс: «Оце так, щоб я провалився! Ну і ну! В житті такого не бачив, чудасія та й годі!» Втім, слухати його не було коли, бо незнайомець саме повернувся до Марка і щось сказав. Марк не зрозумів ані слова, підвів на нього очі — і тут-таки про це пошкодував, бо відвести погляд убік було вже несила. Після всього пережитого останнім часом він міг би вже зовсім не безпідставно стверджувати, що вміє тримати себе в руках, дивлячись у вічі людям, в тому числі й особам вельми небезпечним. А проте щось в обличчі старого священика таки добряче його налякало.

Та не встиг він ще навіть сповна це усвідомити, як раптом відчув, що страшенно хоче спати, а тоді впав у крісло і міцно заснув.

З

— Ну, що скажете? — запитав Фрост, щойно вони з Візером зачинили за собою двері.

— Гм… все це дуже, дуже дивує, — відповів заступник директора.

Вони йшли коридором, на ходу потиху перемовляючись між собою.

— Виглядало… наголошую, виглядало так, ніби старого в ліжку просто загіпнотизували, і він говорив те, що йому наказував той священик-баск, — сказав професор.

— Любий друже, ця ваша гіпотеза викликає в мене тривогу, неабияку тривогу…

— Даруйте, я не висуваю жодних гіпотез. Я просто описую, як це виглядало.

— І як, згідно з цією вашою гіпотезою — давайте все ж називати речі своїми іменами, — священикові-баску могло спасти на думку назвати нашого гостя Мерліном Амброзієм?

— У цьому, властиво, й питання. Якщо старий у ліжку — не Мерлін, то це означає, що наші плани відомі комусь, кого ми зовсім не врахували, скажімо, тому ж священикові.

— Саме тому, любий друже, нам і треба тримати їх обох на оці й виявляти у своєму ставленні до них надзвичайну гнучкість і обережність — принаймні доти, доки ми не дізнаємося більше.

— Ясна річ, їх слід затримати.

— Ну, — поморщився Візер, — слова «затримати» я б на вашому місці не вживав, воно, знаєте, звучить якось негарно… Наразі я не наважився б висловлювати сумніви стосовно того, ким є наш визначний гість. Про жодне затримання не йдеться. Навпаки, щиросердечна гостинність, витончена люб’язність з нашого боку…

— Ви що, завжди вважали, що Мерлін прийде до інституту як диктатор, а не як колега?

— Знаєте, — відказав заступник директора, — мої уявлення про особисті, а чи навіть офіційні відносини між нами завжди відзначалися неабиякою гнучкістю… я готовий будь-коли їх переглянути та пристосувати до нових обставин. Мені було б надзвичайно неприємно навіть припустити, що ви можете дозволити собі… е-е… якісь необгрунтовані уявлення про власну гідність… словом, якщо це таки Мерлін… ви мене розумієте?

— Куди ми йдемо?

— До мене. Ви ж пам’ятаєте, нас попросили принести нашому гостеві якийсь одяг.

— Нас не попросили, нам наказали, — сухо зауважив Фрост. Візер промовчав. Коли вони увійшли до спальні і зачинили за собою двері, професор озвався знову:

— Мені все це не подобається. Ви, здається, не зовсім усвідомлюєте, яку небезпеку несе в собі ця ситуація. Потрібно все ж враховувати ймовірність того, що той старий — не Мерлін. А якщо це справді так, то священик знає те,