Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Думаючи так, стара згребла коштовності в поділ своєї верхньої спідниці, туго зав’язала і закріпила на поясі.
– Я допоможу тобі зв'язатися з Біром, – сказала вона, – Чаклун – особистість відома…
Патіша встала на коліна, моторно пірнула під ліжко і, крекчучи, потягла звідти темну довгу скриню.
– Ну що стоїш як сухий корч на болоті, хапайся за іншу ручку! – прикрикнула з люттю.
Лула знехотя взялася допомагати.
Удвох вони дістали скриню і поставили на стіл. Замок, що її замикав, був весь у пилюці, с нальотом бурої цвілі.
– Давно її не відкривали, – пробурмотіла Лула, гидливо обтрушуючи долоні від пилу і павутиння.
– Дуже давно...
Бабця сунула руку за пазуху, довго там нишпорила і дістала ключ.
Вона вставила ключ у замковий зазор і почала із силою провертати. Той піддавався насилу, немов увесь механізм усередині давно заіржавів і помер.
– Давай-но я спробую, – запропонувала Лула – їй було огидно слухати старече кректання.
– Ще чого! – злобно пробурмотіла Патіша і, зробивши останнє зусилля, повернула ключ до упору.
Дужка скрипнула і піддалася.
Патіша похмуро подивилася на Лулу.
– Стій там і сюди не зиркай, це – не для твоїх банькатих очей! – попередила вона.
Лулу знемагала від цікавості, так хотілося їй хоч краєм ока подивитись на скарби, які зберігала бабціна скриня, але довелося підкоритися.
– Що я там не бачила! – зневажливо фиркнула вона і навіть відійшла подалі.
Патіша, час від часу поглядаючи в бік правнучки, почала копирсатися у скрині.
Лула чула шерех, тихий дзвін, глухий стукіт.
Нарешті Патіша дістала кругле срібне дзеркало – запорошене й тьмяне, шматок пергаменту, пляшку з якимось чорним порошком.
Вона плюнула на дзеркало і ретельно протерла його подолом середньої спідниці.
Лула поморщила обличчя.
Натерши дзеркало до блиску, Патіша відкрила пляшку і насипала на його поверхню той порошок, намалювавши коло. Зверху поклала пергамент, почала водити пальцем по рядках, написаних на ньому, і читати щось, повільно ворушачи губами.
– А якщо він спить або в десь іншому місці? – пошепки запитала Лула, злякавшись, що непередбачувані обставини все ж таки завадять їм.
– Заткни пельку і не заважай! – шикнула на неї стара, – якщо я вже взялася за справу, то доведу до кінця!
