Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Напевно, ти вже й сам зрозумів, що я не пожертвую Інгою, чия б доля не стояла на кону, – невблаганно сказав Адвіан, – Може, нас і притягнуло одне до одного завдяки пророцтву, але разом ми залишимося за нашим власним бажанням. Я думаю про те, як і королівству допомогти, і кохання своє зберегти... Тому й збирався звернутися по допомогу до Біра.
– Адвіан, я ж тобі казала! – вигукнула Інга невдоволено, – цей Бір радше нашкодить, ніж допоможе!
– Почекай, крихітко, нехай мудрець нам що-небудь мудре скаже...
Але той мовчав, сновигав уздовж столу і нервово перебирав склянки: відкривав їх, нюхав вміст, закупорював знову, переставляв з місця на місце.
Адвіан та Інга розуміли: Маріл схвильований, спантеличений, тому терпляче чекали, не намагаючись впливати на хід його думок.
– До Біра краще не звертатися, – нарешті, зітхнувши важко, вимовив Маріл, – Тепер я й сам не схильний йому довіряти.
– То може в іншому королівстві знайдеться хтось, здатний допомогти? – припустив Адвіан, – Чи ти впораєшся своїми силами?
– Своїми силами – навряд чи! – Маріл ще раз, з неймовірною любов'ю, обмацав поглядом воскову кулю, – Тут потрібен особливий помічник... Слухайте... У Даяді мешкає древній старий на ім'я Саур. Колись він вважався одним із найсильніших чаклунів Дев'яти королівств. Його предки родом з Уаджиту... Звісно, якщо Саур ще живий... Утім, я не сумніваюся, що він ще живий... Для цього вам знадобиться сприяння Ренальда.
Маріл і Ролені не дуже-то довіряв. Королева вона справедлива, вольова, але іноді таки схильна змінювати рішення під впливом чужої думки.
До того ж, було побоювання, що тільки-но Ролена остаточно переконається в тому, що Адвіана їй у чоловіки не дістати, вона може переглянути свою позицію щодо Уаджиту.
Даяд – сильне королівство. А союзників у Уаджита залишилося не так вже й багато.
– Ренальд допоміг один раз, допоможе знову! – впевнено кивнула головою Інга, – він не зобов'язаний був ризикувати заради нас своєю репутацією, але ризикнув... Ще невідомо, яким боком йому все це вилізе!
– Так... з усієї королівської сім'ї Даяда – Ренальд і мені здається найрозумнішим. Сподіваюся, він усе ж таки стане королем, – пробурмотів Маріл.
– Вирішено! – весело вигукнув Адвіан, піднесений надією, і обійняв Інгу за плечі, – Сьогодні ж летимо в Даяд.
– Не поспішай, хлопче! – остудив його Маріл, – Показуватися на очі Ролені, яка в тебе закохана – не найкраща ідея. То ж, нехай і Бір до пори ні про що не знає. Ми й так наразили Уаджит на небезпеку, відкривши портал і загубивши дівчат...
– То що ж нам робити? Чекати?
– Ні! – трохи подумавши, сказав Маріл, – Спершу я відішлю звістку Ренальду.
– Яким чином?
– Через дзеркало.
– Хм, хіба подібні обряди все ще доступні?
– За гострої потреби...
– А ми можемо подивитися, як це працює? – з несподіваним азартом аж притопнула Інга.
– Ні, я маю залишитися сам. Така магія не терпить сторонніх очей.
– А нам що робити? – знову запитав Адвіан.
– Поки відпочивайте. Щойно отримаю відповідь, повідомлю вам час і місце. Думаю, довго чекати не доведеться...
– Тоді ми підемо собі! – погодився Адвіан, обіймаючи Інгу за плечі.
– Слід посвятити в наші справи короля і королеву, – додав Маріл, – Вони мають знати, що ми шукаємо спосіб врятувати Уаджит, не проливаючи марної крові...
– Може, сам їм розповіси? – стурбовано запропонував Адвіан, – У тебе краще вийде пояснити про пророцтво, а потім уже я повідомлю, що вибрав собі наречену.
– На вашому місці я б не поспішав, – тихо і м'яко промовив Маріл.
– Це ти про що?
– Зараз вас спалює пристрасть і бажання бути разом, але послухайте моєї поради: хоч би як горіло у вас зсередини це бажання, остудіть його на деякий час... доки не повернетеся з Даяда.
Інга й Адвіан переглянулися.
– Це, повірте, не моя примха, це потрібно для загального блага! – урочисто додав Маріл.
Інга посміхнулася одними куточками губ. Адвіан невдоволено зітхнув.
– Добре, ми виконаємо твоє прохання, даю слово!
Мудрець прикрив очі і задоволено кивнув головою.
– І останнє. Нехай Ліка прийде до мене якнайшвидше. Я візьму її кров і тоді зрозумію, на що годиться ваша об'єднана сила.
– Я загляну до них, і якщо вона не спить, попрошу прийти сюди, – сказала Інга.
– Не відразу. Спершу необхідно зв'язатися з Ренальдом. Буду чекати її на світанку. А цей магічний предмет, – Маріл простягнув Інзі золоту чашу, в якій лежала воскова куля, – нехай застається в тебе. Зараз ти ним володієш, і за всіма ознаками, він не має наміру змінювати господаря...
Виходячи зі спальні Маріла, Інга й Адвіан так були зайняті собою, що не помітили, як легка, перелякана примара метнулася вздовж стіни в бічний коридор.
