Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Що тобі потрібно? – стримуючи здивування, запитав Бір.
Він і не підозрював, що хтось в Уаджиті, крім мудреців, зберіг силу своїх предків.
– Тут дехто бажає поговорити з тобою... Стверджує, що в неї є для тебе цінна інформація...
– Уважно слухаю, – дивуючись дедалі більше промовив чаклун.
На тому боці трохи помовчали, потім почувся приглушений схвильований голос і звук, начебто, кроків, що віддалялися.
Бір терпляче чекав – його цікавість розжарилася, як вугілля в жаркому багатті.
Нарешті пролунав легкий подих, і дзеркало знову заговорило:
– Мене звуть Лаулалія або просто Лула, і я знаю те, що, напевно, тебе зацікавить. Інга...
Чаклун напружився і навіть наблизив до дзеркала обличчя, намагаючись що-небудь розгледіти в мерехтінні тіней і світла.
– Я випадково почула одну розмову... Та Інга, перед тим, як утекти із замку, побувала у вашій лабораторії й дещо звідти прихопила…
Бір підскочив так, наче його батогом огріли.
Він кинувся до скрині, ривком її відчинив і сунув руки в правий кут, куди сховав воскову статуетку. Але нічого там не знайшов.
Він ошаліло почав викидати речі на підлогу, все ще сподіваючись, що віск на місці, просто якимось чином провалився глибше.
– Ви мене слухаєте? – турбувалося дзеркало, – У мене мало часу. Магія не діє довго...
– Слухаю тебе, дівчинко, – відповів чаклун, неймовірним зусиллям волі втримавшись, щоб не виявити негайно свою лють, – Звідки ти все це знаєш?
– Я... близька до принца Адвіана, тому іноді можу чути те, чого інші чути не можуть... Інга – злодійка, вона вас обікрала. Забрала щось цінне, але я не можу сказати, що саме...
– І дуже вдячний тобі за попередження!
Бір, який бачить у душах інших, за тембром голосу, що трохи змінився, безпомилково розпізнав особисту зацікавленість цієї Лули. Він усміхнувся. Близька до принца Адвіана! Зрозуміло...
– Але в мене є ще дещо важливе...
– То кажи, – неголосно велів Бір, усією шкірою відчуваючи корисність цієї раптової розмови.
– Е, ні, – відповіла дівчина, і в її голосі зазвучав сміх, –Деякі знання коштують дорого, хіба ні? Ви отримаєте своє, а я бажаю отримати своє!
– Кажи, що тобі потрібно!
– Час виходить... Якнайшвидше розшукайте Патішу в селищі біля східної діброви... Я її правнучка Лула. При зустрічі домовимося про ціну, потім розповім вам решту, наприклад, про те, хто допоміг їм утекти…
– Але я не можу таємно перетнути кордон з Уаджитом, – невпевнено заперечив чаклун, – Я – особа державна...
– Це вже ваша турбота... – безжально відповіла Лула, – не пізніше, ніж через три дні...
Вона ще щось говорила, але голос її потонув у тихому тріску – магія втратила силу.
У гніві Бір схопив дзеркало і вдарив його об кут столу.
