Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Любий, ми не проти твого одруження з Інгою, але я благаю тебе, обміркуй усе, як годиться принцу.
Адвіан стиснув ті пальці і поцілував. Матір він щиро любив і не хотів її засмучувати.
– Не хвилюйся, матінко, ми не одружимося, поки не розберемося з усіма пророцтвами та їхніми наслідками. Обіцяю!
– Це мудрі слова, – схвально кивнув король, – Що ж, сину, можу тільки побажати тобі удачі!
Адвіан піднявся, вклонився батькам і залишив їдальню. Розмова пройшла набагато легше, ніж він припускав. Добре, що Маріл не затримався і першим поговорив із королем.
– Адвіан! – гукнула його Інга, визирнувши з бічного коридору.
Вони кинулися один одному назустріч і обійнялися так, немов сто років не бачилися.
Навіть слуга, що чергував біля дверей, зніяковіло потупився.
– Я побачила, як ти увійшов, але не наважилася за тобою... чекала...
– Запам'ятай: ти можеш входити в будь-які зачинені двері, домовилися? Інакше, я розсерджуся! – і Адвіан з удаваною суворістю притиснув її ще міцніше до себе.
– От, скажений! – реготнула Інга, вириваючись, – До цього ж так бистро не звикнеш…
– То звикай, кохана!
Обійнявшись, вони пішли коридором.
– Знаєш, я розповіла дівчатам усе, про що ми говорили. Про Біра, пророцтво... Вони ж мають право знати, хіба ні? – і не чекаючи відповіді, Інга запитала: – А що Маріл хотів від тебе вранці?
– З’явилися нові обставини.
– Які саме?
– Дізнаєшься трохи пізніше…
Він, може, й сказав би зараз, але ще не придумав, як. Таку новину в лоб не ткнеш!
– Але це, принаймні, хороші обставини? – хитро примружилася на нього Інга.
– Думаю, так!
– Тобто – це не точно?
– Не катуй мене, крихітко... Будь-які обставини можуть повернутися і так і сяк.
– Твоя правда! – зітхнула Інга, притулилася до його боку і ткнулася носом у його одяг, щоб знову відчути запах, що зводив її з розуму.
– Ти готова вирушити просто зараз? – запитав Адвіан і сам затріпотів від того дотику.
– Готова! Хочу якнайшвидше покінчити з усіма незрозумілостями. Невизначеність вбиває... Думаєш, мені варто взяти з собою віск?
– Та краще взяти… Про нього ти подругам теж розповіла?
– Не все! – Інга мотнула головою, – Так, мимохідь сказала, що стягнула з Біровської лабораторії першу-ліпшу дрібничку, а нею виявився чарівний артефакт. Про те, що він робить – поки: ні-ні.
– Добре! Тоді йдемо. Не будемо гаяти час.
– Але до водоспаду, якщо я правильно пам'ятаю, трохи більше двох годин, а Ренальд з'явитися там тільки опівдні.
– Швидше за все, Ренальд прибуде раніше. Я б так і вчинив...
– Усі принци мислять однаково? – всміхнулася Інга.
Вони подивилися одне на одного і, пірнувши в тінь кам'яної стіни біля гвинтових сходів, почали швидко й жадібно цілуватися.
– Ох! Що це таке! – злякано скрикнула, натрапивши на них, молоденька служниця, і навіть кошика із рук випустила, – То це Ви, Ваша Високосте... – пролепетала тремтячим голосом.
Інга й Адвіан розсміялися і, тримаючись за руки, побігли вниз сходами.
