Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

– Господиню ти теж бачив? 

– Ні... Можливо, вона і є просто легенда... Отож, господиня почала пропонувати їм усілякі скарби, аби тільки вони звільнили мудрого єдинорога. Але ті не погоджувалися, все більше й більше задирали  ціну. Поки торгувалися, старий єдиноріг, позбавлений сонячного світла, помер у печері. Господиня розлютилася і наслала на кривдників зграї хижих птахів, щоб ті заживо роздерли  їх на шматки...

– Фу, який жах... Ну й світ у вас! – фиркнула Інга, – і вони їх роздерли?

– Усіх до останнього!  Підземні джерела насичилися їхньою гарячою кров'ю, їхні кістки зрослися зі скелями, якщо вже зовсім коротко... Але мешканці Дев'яти Королівств вірять у старі легенди, тому обходять ці місця якомога далі...

– Не страшно! Чув би ти наші міські легенди! – Інга навіщось потерла долоні одна об одну й опустилася на камінь, розташований біля входу в печеру – ту саму, через яку Ліка вибралася на поверхню.

Адвіан подивився на небо. Ренальд трохи запізнювався. І тоді Адвіан зважився.   

– Маріл з’ясував дещо важливе... – принц не знав, як почати, – Щоправда, він просив, поки тобі не говорив про це, але я скажу. Це може перевернути все з ніг на голову, вплинути на перебіг подій...

Інга миттєво вловила зміну в його голосі й раптом так розхвилювалася, що навіть із каменя підхопилася.

– Він дізнався ще щось про мою неминучу смерть? 

– Ні, радше про твоє життя.

– Про життя тут?

– В Ірзі...

– Нічого собі! – криво усміхнулася дівчина, намагаючись зрозуміти, які такі таємниці, здатні вплинути на перебіг подій в іншому світі, ховаються в її досить-таки нудному і непримітному минулому.

– Скажи, тобі що-небудь відомо про твоїх сестер? – у лоб запитав Адвіан, який не вміє ходити навкруги.

– Сестер? Але в мене, здається, немає сестер... Я одна в матері…– відповіла Інга, дивлячись на принца здивовано, спантеличено.

– Виходить, не одна! У тебе є дві сестри. Судячи з усього, вони двійнята і, судячи з усього, не знають про те, що вони двійнята...

– Сестри-двійнята? – ахнула Інга і заметушилася по печері, – але де... хто? Як? Чому?

– Тихіше! – Адвіан спіймав її за руку і притягнув до себе. –  Вони тут, вони потрапили у портал разом із тобою... Ліка й Олеся... Маріл зрозумів це, коли порівняв вашу кров...

– Зробив аналіз ДНК? – пробелькотіла Інга.

–  Який аналіз?

– До дідька!  – Вона піднялася навшпиньки й зазирнула йому в очі, – Утім, знаєш... коли я була років п'яти, ми жили в тітки. Так от... – Інга болісно морщилася, напружуючи пам'ять, – Я іноді чула дивні  розмови. Тітка звинувачувала матір у чомусь, обзивала її останніми словами, щось іще... я погано пам'ятаю, все це здавалося мені таким чудернацьким... Я разпитувала  матір, та  вона відмовчувалася. Потім ми переїхали, і з тіткою більше не спілкувалися... А перед смертю мати хотіла мені щось розповісти, але не встигла.  Почала говорити і померла. У неї стався інсульт. Слухай, а Маріл зможе дізнатися, як це все  сталося?

Інга міцно стиснула  пальцями плечі Адвіана. Губи її тремтіли.

– Так! Думаю, так... Відновити минуле можливо...  

–  Дякую, що розповів мені це зараз, – вона ткнулася чолом у його груди,  – Сестри!  Ну треба ж... Сестри! Та ще й двійнята! – і схлипнула і задерла  обличчя до гори, щоб стримати сльози. 

І тут вони почули стукіт копит.

– Ти моя красуня, – сказав Адвіан, обережно витираючи її вологі щоки.