Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

- То що мені робити, Євангеліно? – Запитала я, не наважуючись назвати цю дивну дівчину бабусею.

- Слухай своє серце. Воно не обдурить і не зрадить, лише воно вкаже істину...

І її постать почала танути, поступово розчиняючись у повітрі.

Я провела рукою там, де вона стояла мить назад. Повітря. Тільки повітря, ніби нічого й не було. Я встала з ліжка та зачинила вікно.

Повернувшись у ліжко, довго крутилася з боку на бік, переварюючи нічне бачення. Як я заснула – не пам'ятаю. Прокинулася вже, коли у моє вікно світило яскраве сонце, а в повітрі лунав запах кави та свіжих тостів. Швидко прийняла теплий душ, вдягла зручний спортивний костюм, кросівки та спустилася вниз.