Хазяйка Примарного готелю - Анітка Санніфео

Молода Хазяйка Готелю тоді тільки вступила на нову посаду, що дісталася їй у спадок від матері. Юність, жага до пригод та змагань зіграли злий жарт не тільки з нею, а й з усім Світом Темряви. Вона закохалась. Закохалася так, що втратила голову. Почуття охопили її цілком, накрили з головою, позбавили розуму. Їй було все одно, що кажуть оточуючі, вона не звертала уваги на критику рідні та навіювання старшого покоління її роду, які в один голос твердили, що давній закон про заборону між стихійних стосунків та шлюбів непорушний. Не в її владі йти всупереч традиціям і самому Творцю. Вона ж не слухала. Єлисавета та її обранець – представник роду Вогню, демон нижчого рівня Крустен, таємно повінчалися, давши клятву вірності, і вже ніхто і ніщо не могло зруйнувати їхнього союзу.

Якби вони тільки знали, чим усе обернеться... Але їх нічого не турбувало. Ні доля майбутніх дітей, ні рідних з обох боків. Вони дні та ночі не розлучалися, і не помітили, як усе змінилося.

Творцю Світу Темряви — Вищому Демонові Іларіону не сподобалося таке зневажливе ставлення до його статутів. І він наклав прокляття на обидва роди. Найстрашніше, що тільки можна було придумати! Рід відьом Вітру та Хазяйок Примарного Готелю був приречений на вимирання. Оскільки після змішування двох типів крові та сил різних стихій, на думку Іларіона, не міг народитися сильний спадкоємець. Тому з тих пір у всіх жінок твого роду народжувалися лише хлопчики, навіть якщо чоловіки брали дружин із простих смертних або магинь Вітру іншого, менш сильного роду.

Рід нижчих демонів прирекли на вічне служіння іншим стихіям. Для волелюбних демонів – підпорядкування гірше за смерть. Але з того часу вони виконують будь-які доручення магів, беруть участь у складних ритуалах, тощо.

Останні кілька сотень років ми всі спостерігаємо, як залишають життя представники найсильнішого роду нашого світу — йдуть у Світ Мрій чоловіки й жінки, не залишаючи сліду. Тільки твоя бабуся, Емма, народжена ще до накладення цього прокляття, з якоїсь невідомої мені причини змогла прожити дуже довге, навіть для мага, життя, змогла дочекатися твоєї появи – твоє народження – це справжнє диво! І, можливо, мав рацію твій батько, коли змінив прізвище та поїхав одразу після весілля до Гріфреда. Він зміг дати життя тобі, а всім нам надію, що цей Готель не перестане існувати. Він важливий для нас. Для підтримки рівноваги між Світом Темряви та Світом Мрій, для охорони проходу з Гріфереда до нас й навпаки. Я впевнений, ти полюбиш Світ Темряви, щойно впізнаєш його краще, ти пізнаєш магію та не захочеш з нею розлучатися...

- Стривай, що ж виходить, – перебила його я. – Якщо я змогла народитися, чому це прокляття не торкнулося моєї родини з'ясуємо потім, то з моєю смертю рід Хазяйок все одно перерветься.

- Є примарна надія, що ні, — тихо промовив Вестор. – Розумієш, накладаючи це страшне прокляття, Іларіон поставив одну умову...

- Яку ж? – Нетерпляче вигукнула я та подалася вперед.

- Тільки Істинне, Всепоглинаюче Кохання поверне до життя рід Хазяйок, а демонів звільнить від вимушеного рабства.

- І що з того? – не зрозуміла я. – Значить, коли кохання поєднало два серця, нехай і різного роду-племені, то одразу прокляли всіх, а тепер нове кохання нібито має все відновити? З глузду з'їхати можна! Це ж маячня!

- Може, маячня, а може, й ні, – похитав головою Вестор. – До того ж, у тому випадку невідомо — а чи то всепоглинаюче кохання, чи просто бажання піти всупереч традиціям. Цього не знає ніхто, крім Іларіона, Творця та Вищого Демона нашого Світу. Навряд чи він такими прокльонами просто так розкидався.

- Він ще живий? – поцікавилася я.

- Не знаю. Напевно, що так. Демони за своєю суттю довгожителі, а Вищі взагалі умовно безсмертні.

- М-да, – тільки й відповіла я.

Інформація не хотіла вкладатися в голові. Це все лякало мене. Я не розуміла, куди потрапила і навіщо. Єдине, що я чітко усвідомила, що в цьому загадковому місці чомусь потрібно було з’явитися саме мені. Що ж, доведеться розібратися із цим. Я скаржилася на брак пригод та яскравих емоцій? Схоже, що найближчим часом їх буде перебір. Компенсують, відчуваю, всі роки туги та сірості.

- Ви ще довго розмовляти будете? – У хол повернувся Тимур. Він був дуже злий, а з плаща струмками стікала вода.

- Заходь, ми якраз закінчили, – усміхнувся йому Вестор.

- Там як із відра ллє, – невдоволено пробурчав хлопець.

- Землі потрібна волога. Я розпоряджуся про вечерю, а потім покажу вам кімнати, де ви зможете переночувати.

Я визирнула у вікно і несподівано зрозуміла, що на вулиці вже глибока ніч. То скільки ми просиділи з тим Вестором?

***

Декількома годинами раніше. Тимур

- Вигнали мене, так? Чи не хочете при мені розповідати те, що я і без вас знаю? І не треба! – розлютився Тимур, голосно грюкнувши дверима. Він вийшов надвір та пішов ледь помітною стежкою вгору, туди, де було призначено зустріч, де на нього вже чекали. Він сунув руку в кишеню й витяг звідти маленький кулон незвичайної форми – загогулинка, що чимось нагадує дельфіна, що пірнає у воду, ніжно-блакитного кольору. – Відкривай їй секрети, це вже не має значення. Все одно я зробив головне, те, про що просила мене моя улюблена відьмочка – супроводив Емму на кордон. Але вона надто слабка, щоб виконувати обов'язки Хазяйки Примарного готелю.