Відірвана від коренів - Наомі Новік

Нам вдалося об'єднати свої зусилля і накопичити досить магії, щоб скасувати заклинання. Солдати корчилися і падали, коли звільнювалися від нерухомості, струшуючишь з раптовим поверненням бігу часу і дихання. Деякі з них втратили пальці, або на них з'явилися нові шрами там, де були відколоті їх тіла, але вони були навченими людьми, які управляли гарматами, які ревли так жахливо, як від якогось заклинання. Вони дивилися на нас широко розкритими очима, а потім бачили Соля: його вони знали, по крайній мірі.

— Які будуть команди, пане? — Запитав його один з них, нерішуче.

Він подивився байдуже, на якусь мить, а потім подивився на нас, так само нерішуче.

Ми йшли до Вільшанки разом, дорога тепер була втоптана ногами солдатів. Живими ще вчора. Я намагалася не думати про це: вчора шість тисяч людей пройшли цим шляхом; Сьогодні майже усі мертві. Вони лежали нерухомі в траншеях, вони лежали мертві в залі, в підвалах, на довгих гвинтових сходах, що спускались у гробницю. Я бачила їхні обличчя, коли ми проходили повз них. Хтось у Вільшанці побачив нас, і назустріч виїхав Борис з возом, і решту шляху ми їхали. Сидячи позаду ми гойдалися разом з підстрибуючими колесами, як мішки з зерном. Скрип був як з пісень, які я чула — про війну і битви; про коней, які мчали разом, про барабанний бій. Усі ці історії повинні були закінчуватися так само як і наша, з кимось втомленим, хто повертається додому з поля повного смерті, але ніхто і ніколи не співав цю частину.

Дружина Бориса Наталія поклала мене спати в старій кімнаті Марти, невеликій спальні, повній сонця, зі зношеною ганчір'яною лялькою, яка сиділа на полиці, і накрила невеликою ковдрою. Марта мала вже власний будинок, але в її кімнаті було ще затишно — тепле гостинне місце, готове мене прийняти, і рука Наталії на моєму лобі була рукою моєї матері, яка наказувала мені спати; спати, щоб не прийшли монстри. Тоді я закривала очі і робила вигляд, що сплю.

Я проспала до вечора, теплого літнього вечора з ніжними синіми сутінками. Знайомий комфортний зростаючої метушні в домі, хтось сідав вечеряти, хтось тільки прийшов з денної роботи. Я сіла біля вікна, нерухомо просидівши досить довго. Вони були набагато багатшими, ніж моя сім'я: верхня частина їхнього будинку була повністю віддана під спальні. Маріша бігала у великому саду з собакою і чотирма дітьми, більшість з них була старшою за неї; вона була в свіжому ситцевому платті, вже поміченим плямами трави, а її волосся трохи вилетіло з акуратних кісок. Сташек сидів біля дверей, лише спостерігаючи за ними, хоча один з дітей був хлопчик його віку. Навіть в простому одязі він не виглядав як звичайна дитина, його плечі були дуже прямі, а обличчя урочисте як у церкві.

— Ми повинні відвезти їх назад у Кралію, — сказав Соля. Беручи до уваги час відпочинку, він відновив деякі залишки його обурливої самовпевненості, сидячи в нашій компанії, як ніби він був з нами весь час.

Уже було темно; дітей поклали в ліжко. Ми сиділи в саду з склянками холодної сливовиці, і я відчувала себе так, ніби прикидаюся дорослою. Це було занадто схоже на те, як мої батьки приймали відвідувачів, щоб посидіти в кріслах чи на хиткій лавці і тіні лісу, розмовляючи про посіви і сільські новини, а тим часом ми дітьми бігали і весело бешкетувати, шукаючи навмисне сховані ягоди або каштани, або просто бавилися.

Я згадала, що коли мій старший брат одружився з Маглошею, вони раптом перестали бігати з нами і почали сидіти з батьками: з дуже серйозним виглядом, хоча я відчувала, що їх дуже тягне підкрастися до мене. Тому мені здавалося нереальним сидіти тут з ними, і ще нереальнішим говорити про престол і вбивства цілком серйозно, ніби це були справді реальні речі, а не тільки слова з пісень.

Я відчувала себе ще більш дивно, слухаючи про що вони сперечаються.

— Принц Сташек повинен бути коронований, це раз, і встановлене регентство, це два — Соля будував плани. — Ерцгерцог з Гідни і ерцгерцог з Варші, по крайній мірі.

— Діти повинні бути біля їх бабусь і дідусів, — сказала Кася, — якщо я буду змушена, то посаджу їх за спину і віднесу сама.

— Моя дорога дівчинко, ви не розумієте… — почав Соля.

— Я не ваша дорога дівчинка, — сказала Кася, з укусом в голосі, який змусив його замовкнути. — Якщо Сташек тепер король, то все в порядку; король попросив мене відвезти його і Марішу до сім'ї своєї матері. Ось куди вони поїдуть.

— Столиця занадто близько у будь-якому випадку. — Серкан клацнув пальцями, нетерпляче, зневажливо. — Я розумію, ерцгерцог з Варші не захоче, щоби король був у руках Гідни, — додав він роздратовано, коли Соля набрав повітря, щоб заперечити, — але я не бачу іншого виходу. Кралія не була безпечною і раніше; вона не є безпечною в даний час.

— Але вони ніде не будуть в безпеці, — сказала я, зламавши їхній хід думок, і збивши з пантелику. — Хіба ненадовго. — Вони всі були зайняті сварками, як мені здавалося, про те, будувати будинок на цій чи іншій стороні річки, ігноруючи відзнаку річних повеней на дереві поряд, вищу за будь-які двері, які вони збиралися поставити.

Через деякий час, однак, Серкан сказав, — Гідна розташована на березі океану. Північні замки також можна заселити для установки більш істотного захисту.

— Вуд знайде їх в будь-якому випадку! — Сказала я. Я знала це. Я бачила обличчя