Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
Вона злякалася, що її зараз вирве прямо на ліжко.
Підхопилася, маючи намір метнутися до вбиральні, але замість цього кинулася до вікна, жадібно хапаючи ротом прохолодне повітря.
Адвіан теж піднявся і став за її спиною, тихенько погладжуючи долонями її, медового відтінку, плечі.
– Залишусь з тобою, поки тобі не стане легше...
– Уже полегшало! – відповіла вона тихо.
– Хочеш, накажу приготувати теплу настоянку з вином?
– Думаєш, настоянка допоможе осмислити те, що на мене чекає?
– Ти так говориш, ніби впевнена, що саме ти і є дівчина з пророцтв.
– Чомусь я в цьому не сумніваюся! Уся історія закрутилася навколо мене. Ліка та Олеся потрапили в неї випадково...
– Може і так! Але пророцтва пишуть не для того, щоб їм сліпо слідувати, це лише – напуття. До того ж тих пророцтв цілих п'ять і вони багато в чому суперечать одне одному.
– Про що ти говориш?
Адвіан міцніше стиснув її плечі і, нахиляючись, прошепотів у саме вухо:
– Ми знайдемо інший вихід, моя дівчинко, такий, у якому ніхто не помре.
– А як же королівство? – запитала Інга, піднімаючи і повертаючи до нього обличчя: страшенно хотілося відчути його подих на губах, на щоках...
– Воно ще тисячу років протримається. А якщо ні, то ми побудуємо нове, почнемо все спочатку, після весілля. Їхні Величності мати та батько мене зрозуміють...
Адвіан різко нахилився і, не давши їй схаменутися, міцно обхопив губами її губи.
Інга обімліла, спробувала впертися долонями в його груди, не допустити...
– Тобі не подобається поцілунок? – переривчасто запитав він, відчувши, як напружилося його в руках тендітне тіло.
– Невже наречена принца не повинна бути незайманою? – пролепетала Інга.
Зрадницьке серце! Та хіба ж можна так несамовито битися все лише від одного поцілунку!
– Ти не незаймана?
– Ні. У мене вже був один... козел, зрадив мене, покидьок...
– Тоді це не рахується!
І Адвіан знову пригорнув її до себе, вдихаючи запах її волосся, а потім різко відпустив, ледь не відштовхнув і сказав:
– Добре. Спершу обговоримо план варіння вишневого компоту, а потім усе інше... за згодою, звісно.
Інга слухала його, спершись на підвіконня. Вітер приємно холодив розпалену спину.
– Вважай, одноразову згоду на моє тіло ти вже отримав. А там видно буде... Кажи вже, що ти там придумав.
