Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
Він повернувся й пішов, просто-таки уособлюючи ображену гідність.
Натовп довкола мене мляво зааплодував. Я театрально розкланявся навсібіч.
— Як би ти це оцінив? — запитав Сіма Віл.
— Емброуза — на два бали. Квоута — на три. — Сім поглянув на мене. — У принципі, не найкраща твоя робота.
— Я мало спав уночі, — визнав я.
— Щоразу, коли ти мало спиш, тобі врешті-решт дістається значно сильніше, — зауважив Віл.
— Ми тільки й можемо, що огризатись один на одного, — відповів я. — Майстри про це подбали. Якби ми вдалися до якихось крайнощів, нас би відрахували за поведінку, не гідну членів Аркануму. Чому я, на твою думку, не перетворив його життя на пекло?
— Тобі ліньки? — припустив Віл.
— Лінь — одна з найкращих моїх рис, — спокійно промовив я. — Якби я не був лінивим, я б, можливо, завдав собі клопоту перекласти вислів «Едамете тасс» і страшенно образився, довідавшись, що це означає «едемова сопля». — Я знову підняв руку, витягнувши великий і середній пальці. — Натомість я вважатиму, що це — прямий переклад назви хвороби, «немсерія», тим самим уникнувши будь-якої напруженості в нашій дружбі.
Врешті-решт я продав свій час зневіреному ре’лару з Промислу на ім’я Джаксім. Я погодився на невигідні для себе умови, передавши йому свій час за шість йотів і послугу, яку назву згодом.
Вступний іспит минув так добре, як тільки можна було очікувати, зважаючи на те, що я не міг підготуватися. Гемм і досі був ображений. Лоррен був холодний. Елодін поклав голову на стіл і неначе заснув. Мені призначили плату за навчання аж у шість талантів, що поставило мене в цікаве становище…
Довга дорога до Імрі була здебільшого безлюдною. Сонце проникало крізь крони дерев, а вітер ніс крихітну часточку того холоду, який невдовзі мала принести осінь. Спершу я попрямував до «Еоліяна», щоб забрати свою лютню. Станчіон минулої ночі наполіг на тому, щоб я залишив її там, бо інакше міг би розбити її, долаючи напідпитку довгий шлях додому.
Наблизившись до «Еоліяна», я побачив Деоха, який ліниво притулився спиною до одвірка й проводив монетою по кісточках пальців. Побачивши мене, він усміхнувся.
— Здоров! Ти й твої приятелі так петляли, коли пішли минулої ночі, — я аж подумав, що ви звалитесь у річку.
— Ми хиталися в різні боки, — пояснив я. — Так і врівноважилися.
Деох засміявся.
— У нас там твоя дама сидить.
Я змусив себе не шарітись і замислився, звідки він дізнався, що я сподіваюся знайти тут Денну.
— Не зовсім упевнений, що назвав би її своєю дамою.
Совой усе ж таки був мені другом.
Він знизав плечима.
— Зви її як хочеш. Станчіон її за шинквасом сховав. Я пішов би по неї, доки він не розперезався остаточно й не дав волю рукам.
Я відчув сильний приплив гніву й ледве спромігся проковтнути цілий потік необачних слів. «Моя лютня. Він говорив про мою лютню». Я хутенько, пригнувшись, забіг усередину, здогадуючись: що менше Деох бачитиме моє обличчя, то краще.
Я без поспіху обійшов усі три рівні «Еоліяна», але Денни ніде не було видно. Утім, я натрапив на графа Трепа, який енергійно запросив мене з ним посидіти.
— А я ніяк не вмовлю тебе якось навідатися до мого будинку? — сором’язливо запитав Треп. — Думаю, чи не влаштувати невеличку вечерю, і я знаю кількох людей, які були б дуже раді з тобою зустрітися. — Він підморгнув. — Чутка про твій виступ уже шириться.
Я дещо стривожився, але знав, що спілкування зі шляхтою — це своєрідне необхідне зло.
— Це було б для мене честю, мій пане.
Треп скривився.
— Тобі конче треба звати мене «моїм паном»?
Дипломатія дуже важлива для мандрівного артиста, а в дипломатії дуже важливо не забувати про титули й звання.
— Етикет, мій пане, — з жалем у голосі відповів я.
— До біса етикет, — зухвало промовив Треп. — Етикет — це набір правил, який застосовують для того, щоб прилюдно обмінюватися грубощами. Я все життя був передусім Деннаїсом, потім — Трепом, а тоді вже графом. — Він благально подивився на мене. — А скорочено — Денн?
Я завагався.
— Ну хоч тут, — заблагав він. — Коли мені тут хтось починає панькати, я почуваюся бур’яном на клумбі.
Я розслабився.
— Якщо вам так приємно, Денне.
Він зашарівся так, ніби я йому полестив.
— Тоді розкажи мені трохи про себе. Де ти мешкаєш?
— На другому боці річки, — ухилився я від прямої відповіді. Ліжка в Гніздах були не надто престижним житлом. Коли Треп спантеличено на мене глянув, я продовжив: — Я навчаюся в Університеті.
— В Університеті? — перепитав він, явно спантеличившись. — Там тепер музики навчають?
Уявивши це собі, я мало не розсміявся.
— Ні, ні. Я в Арканумі.
Я негайно пошкодував про сказане. Він відкинувся назад і зміряв мене неприємним поглядом.
— Ти що, чаклун?
— Та ні, — зневажливо сказав я. — Я просто навчаюся. Ну, знаєте, граматика там, математика… — Я обрав дві більш-менш безневинні дисципліни, які спали мені на думку, і він неначе трохи розслабився.
— Мабуть, я просто подумав, що ти… — Він поступово замовк і стрепенувся. — Чому ти там навчаєшся?
Це запитання заскочило мене зненацька.
— Я… Я завжди цього хотів. Там же стільки всього можна навчитися.
— Але тобі все це не потрібно. Тобто… — Він спробував знайти доречні слова. — Ти ж так граєш. Звісно, твій покровитель заохочує тебе зосереджуватися на музиці…
— Я не маю покровителя, Денне, — промовив я з ніяковою усмішкою. — Утім, майте на увазі, що думка про нього мені не осоружна.
Його реакція була для мене неочікуваною.
— Хай буде проклята моя почорніла удача. — Він сильно ляснув рукою по столу. — Я ж гадав, що хтось хитрує, приховуючи тебе. — Він загупав кулаком по столу. — Трясця. Трясця. Трясця.
Він трохи опанував себе й поглянув на мене.
— Вибач. Просто… — Він махнув рукою з досади й зітхнув. — Чув коли-небудь прислів’я? Одна дружина — щастя, дві дружини втомлюють…
Я кивнув.
— …три зненавидять одна одну…
— …а чотири зненавидять тебе, — закінчив Треп. — Що ж, те саме подвійною мірою стосується покровителів та їхніх музикантів. Я щойно обрав для себе третього, злиденного флейтиста. — Він зітхнув і хитнув головою. — Вони чубляться, мов коти в мішку, побоюючись, що їм дістається недостатньо уваги. Якби я тільки знав, що скоро з’явишся ти, я б зачекав.
— Ви мені лестите, Денне.
— Я картаю себе — ось що я роблю. — Він зітхнув, прибравши винуватого вигляду. — Це несправедливо. Сефран добре робить свою