Танок драконів - Джордж Мартін
У кімнаті було задушливо, тож лицар відчинив віконниці, впускаючи вітерець. Добре ще, що втиснута в кутку будівлі під карнизом кімната мала аж два вікна. Одне виходило на Довгий міст і оточене Чорною стіною серце Старого Волантиса на тому березі. Друге виходило на площу внизу. Мормонт назвав її площею Риботорговців. Хай який короткий був ланцюг, а Тиріонові вдалося визирнути в це вікно, нахилившись убік і повиснувши на залізному кільці. «Падати звідси не так далеко, як з небесної камери Лайси Арин, але смерть усе одно гарантована. Може, якби я напився...»
Навіть у цю пізню годину на площі було людно: матроси бешкетували, повії полювали на клієнтів, а купці займалися своїми справами. Пробігла червона жриця в оточенні дюжини послушниць зі смолоскипами; мантії їхні вирували навколо щиколоток. Біля поблизької таверни двійко гравців у сивас влаштували війну. Коло їхнього столика стояв раб, тримаючи над ними ліхтаря. Чути було жіночий спів. Слів не розібрати, а мелодія тиха і тужлива. «Якби знати, про що вона співає, можна було б і розплакатися». Ближче до заїзду зібрався натовп навколо двох жонглерів, що кидали один одному запалені смолоскипи.
Полонитель повернувся швидко, несучи два кухлі та смажену качку. Зачинивши двері ногою, він розірвав качку навпіл і одну половину кинув Тиріонові. Той спробував упіймати її в повітрі, але короткий ланцюг не дав достатньо підняти руки. Качка врізалася Тиріонові у скроню і сповзла по обличчю, гаряча й масна, гепнувшись на підлогу, тож йому довелося присісти й тягнутися до неї, побрязкуючи ланцюгами. З третього разу він намацав її і щасливо уп’яв у неї зуби.
— А трохи елю, щоб запити?
Мормонт вручив йому кухля.
— Чи не весь Волантис зараз напивається, то й тобі можна.
Ель був солодкий і мав фруктовий присмак. Зробивши великий ковток, Тиріон радісно відригнув. Кухоль був циновий, дуже тяжкий. «Допити до дна й пожбурити кухоль йому в голову,— подумав Тиріон.— Якщо пощастить, розтрощу йому череп. Якщо дуже пощастить, то промахнуся, і він своїми кулачиськами заб’є мене на смерть».
— Сьогодні якесь свято?
— Третій день виборів. Загалом вони тривають десять днів. Десять днів божевілля. Смолоскипна хода, промови, лицедії, співці й танцюристи, брави б’ються на смертельних дуелях, відстоюючи честь своїх кандидатів, боки слонів розписані іменами потенційних тріархів. Оті жонглери виступають на підтримку Метизо.
— Нагадаєш мені, щоб я проголосував за когось іншого,— Тиріон облизав сало з пальців. Натовп унизу кидав жонглерам монетки.— А всі потенційні тріархи влаштовують балаган?
— Вони зроблять що завгодно, щоб здобути голоси,— сказав Мормонт.— Їжа, випивка, вистави... Аліос вивів на вулиці сотню гарненьких рабинь розважати виборців.
— Голосую за нього,— вирішив Тиріон.— Приведи мені рабиню.
— Вони тільки для вільнонароджених, яким майновий ценз дозволяє голосувати. На захід від ріки таких небагато.
— І це триває десять днів? — розсміявся Тиріон.— Мені б таке сподобалося, хоча троє королів — це на двох більше, ніж потрібно. Уявляю, як би ми покерували Сімома Королівствами з моєю любою сестричкою і хоробрим братом. Один з нас точно повбивав би двох інших ще до кінця року. Дивно, що ці тріархи не роблять такого.
— Спроби були. Та, можливо, волантисяни розумні, а ми, вестеросці, дурні. Волантис накоїв чимало помилок, але ще жодного разу ним не керував малолітній тріарх. Якщо раптом оберуть божевільного, двоє колег стримують його до кінця року, тобто до кінця його каденції. Подумай, скільки людей могло вижити, якби Божевільний Ейрис ділив владу ще з двома королями.
«Натомість йому попався мій батько»,— подумав Тиріон.
— Дехто у вільних містах вважає, що з нашого боку вузького моря живуть справжні варвари,— провадив лицар.— Інші ж гадають, що ми — як діти, яким потрібна міцна батьківська рука.
— Або материна? — («От Серсі зрадіє. Особливо коли він піднесе їй мою голову»).— Схоже, ти добре знаєш це місто.
— Я тут одного разу провів найкращу пору року,— лицар збовтав ель на дні кухля.— Коли через Старка я опинився у вигнанні, то з другою своєю дружиною втік у Ліс. Браавос був би кращий, однак Лінесса хотіла в теплі краї. Замість служити браавосянам, я з ними воював на Ройні, але на кожен срібняк, що я заробляв, дружина витрачала десять. Заки я повернувся в Ліс, вона вже завела коханця, який весело заявив мені, що мене продадуть у рабство за борги, якщо я не покину дружину й не заберуся з міста. Саме так я і опинився у Волантисі... за крок від рабства, не маючи нічого, крім меча й одягу на собі.
— А тепер ти хочеш мчати додому.
Лицар допив ель.
— Завтра я знайду нам корабель. Ліжко моє. Лягай на підлозі де схочеш, якщо ланцюг туди дістане. Спи, якщо зможеш. Якщо ні, лічи свої злочини. До ранку вистане.
«Ти теж маєш відповісти за свої злочини, Джоро Мормонт»,— подумав карлик, але вирішив, що цю думку мудріше вголос не висловлювати.
Сер Джора повісив пояс із мечем на стійку ліжка, скинув чоботи, стягнув через голову кольчугу та зняв вовну, шкіру і пропітнілу нижню сорочку, під якою виявилося пошрамоване м’язисте тіло, поросле темним волоссям. «Якщо його облупити, цю шкуру можна продати на шубу»,— подумав Тиріон, поки Мормонт мостився на м’якій, хай і не дуже свіжій продавленій перині.
Буквально за мить лицар уже хропів, залишивши свій трофей наодинці з ланцями. Обидва вікна були відчинені, і світло щербатого місяця розлилося по всій кімнаті. З площі внизу долітали звуки: уривки п’яної пісні, нявчання кота, який хоче кицьку, далекий дзвін криці. «Хтось от-от помре»,— подумав Тиріон.
Обдерте зап’ястя пульсувало від болю, в кайданах неможливо було нормально сісти, не те що лягти й витягнутися. Вдалося хіба що вивернутися і прихилитися до стіни, але за деякий час руки почали німіти. Щойно карлик поворушився, щоб відновити кровообіг, життя повернулося в руки разом з болем. Довелося зціпити зуби, щоб не зойкнути. Цікаво, подумалося йому, як боляче було батькові, коли стріла уп’ялася йому в пах, і що відчувала Шей, коли Тиріон закручував ланцюг навколо її брехливої глотки, і що відчувала Тиша, коли її ґвалтували. Його страждання і не порівняти
