Українська література » Фентезі » Танок драконів - Джордж Мартін

Танок драконів - Джордж Мартін

Читаємо онлайн Танок драконів - Джордж Мартін
потрібен був він. Вони думали, що Опо — це він,— плакала дівчина, готова скаржитися кому завгодно, хто згоден її слухати.— Він має померти, як помер мій бідолашний брат. Будь ласка! Хтось, допоможіть мені. Вбийте його.

Господар грубо схопив її за руку, поставив на ноги і почав верескливо питати по-волантиському, хто заплатить за збитки.

Вдова вододілу холодно поглянула на Мормонта.

— Кажуть, лицарі захищають слабких і невинних. Якщо це так, то я — прекрасна панна,— вона презирливо розсміялася.— Як тебе звати, дитино?

— Пенні.

Літня жінка заговорила до господаря мовою Старого Волантиса. Тиріонові вистачило його знань, щоб зрозуміти: вона просить господаря відвести дівчину в її кімнату, налити їй вина й підшукати їй якийсь одяг.

Коли вони пішли, вдова втупилася в Тиріона блискучими очима.

— Здається мені, чудовиська мають бути трохи більші. У Вестеросі за тебе дають титул лорда, коротуне. Але тут, боюся, твоя цінність трохи менша. Проте, гадаю, варто все-таки допомогти вам. Схоже, Волантис — небезпечне місце для карликів.

— Як мило з вашого боку,— Тиріон солодко до неї посміхнувся.— Може, заодно знімете з мене й ці чарівні залізні бранзолетки? У цього чудовиська лишилася тільки половина носа, і вона просто жахливо свербить. А ланцюги такі короткі, що я не можу почухатися. Я радо вам їх подарую.

— Яка щедрість! Але я колись носила залізо й тепер віддаю перевагу золоту і сріблу. І, на жаль, це Волантис, тут кайдани і ланцюги дешевші за хліб, і заборонено сприяти втечі раба.

— Я не раб.

— Усі люди, потрапляючи в руки работоргівців, заводять таку саму пісню. Я не наважуся допомогти вам... тут,— вона знову гойднулася вперед.— За два дні у Карт через Новий Гіс відпливає «Селейсорі Коран»; корабель везе олово й залізо, сувої вовни й мережива, п’ятдесят мирських килимів, засолений труп, двадцять глечиків драконячого перцю і червоного жерця. Сядьте на нього.

— Ми сядемо,— сказав Тиріон,— і дякуємо.

— Нам не потрібно в Карт,— нахмурився сер Джора.

— А корабель і не дійде в Карт. Бенеро бачив його у своєму полум’ї,— стара хитро посміхнулася.

— Як скажете,— вишкірився Тиріон.— Був би я волантисянином, вільним і шляхетної крові, я б голосував за вас на виборах тріархів, пані.

— Я не пані,— озвалася вдова,— я проста Вогарова повія. Постарайтеся забратися звідси, поки до влади не прийшли тигри. Якщо дістанетеся своєї королеви, перекажіть їй повідомлення від рабів Старого Волантиса,— вона торкнулася блідого шраму на зморшкуватій щоці — сліду від зрізаної сльози.— Перекажіть їй, що ми чекаємо. Перекажіть їй, щоб вона поквапилася.

Джон

Почувши наказ, сер Алісер Торн скривив вуста в подобі посмішки, але очі його лишилися холодними і твердими, як кремінь.

— То малий байстрюк посилає мене на смерть.

— На смерть,— закракав Мормонтів крук.— На смерть, на смерть, на смерть.

«Ти тільки гірше робиш»,— відігнав Джон птаха.

— Малий байстрюк посилає вас на розвідку. Знайти ворогів і повбивати їх, якщо доведеться. Ви добре володієте мечем. Ви були військовим інструктором — і тут, і у Східній варті.

— Ага,— торкнувся Торн руків’я меча.— Я третину життя змарнував, намагаючись навчити селюків, бовдурів і шахраїв бодай основ військового ремесла. Не дуже мені це допоможе в тому лісі.

— З вами піде Дайвен і ще один досвідчений розвідник.

— Ми вам усе покажемо, сер,— мовив Дайвен до Торна, зареготавши.— Навчимо вас витирати свій високородний зад листям, як справжній розвідник.

На ці слова Кедж Білоокий засміявся, а Блекджек Булвер сплюнув. Сер Алісер тільки й відповів:

— Ти хочеш, щоб я відмовився. Тоді ти зможеш відрубати мені голову, як відрубав Слінту. Я тобі такого задоволення не дам, байстрюче. Тільки молися, щоб мене зарізав клинок якого-небудь дикуна. Ті, кого вбивають Чужі, недовго залишаються мерцями... і все пам’ятають. Я повернуся, лорде Сноу.

— Я дуже сподіваюся.

Джон не міг зарахувати сера Алісера Торна до друзів, та все одно це був побратим. «Ніхто не казав, що побратимів обов’язково слід любити».

Нелегко було відсилати людей у глушину, знаючи, наскільки високі шанси, що вони вже ніколи не повернуться. «Вони всі досвідчені»,— переконував себе Джон... але дядько Бенджен зі своїми розвідниками теж був досвідчений, а примарний ліс проковтнув їх безслідно. Коли ж двоє з тих розвідників придибали зрештою на Стіну, то вже у вигляді блідавців. Не вперше і не востаннє Джон зловив себе на питаннях, що ж могло статися з Бендженом Старком. «Може, розвідники наштовхнуться на якісь його сліди»,— сказав він собі, сам у це не вірячи.

Один загін розвідників очолить Дайвен, а інші два — Блекджек Булвер і Кедж Білоокий. Принаймні вони раділи завданню.

— Приємно знову відчути під собою коня, сказав Дайвен при брамі, цикнувши язиком крізь дерев’яні зуби.— Я дуже перепрошую, м’лорде, але ми стільки по лавках розсиджувалися, що в нас уже повно шпичок у дупах.

Ніхто в Чорному замку не знає лісу так, як Дайвен,— усі дерева і струмочки, всі їстівні рослини, всі стежки хижаків і здобичі. «Торн потрапив у кращі руки, ніж заслуговує».

Джон спостерігав за вершниками зі Стіни: три гурти по троє вояків везли кожен по парі круків. Згори їхні гарони видавалися крихітними, як мурашки, і Джон навіть не міг розрізнити розвідників, але добре їх усіх пам’ятав. Кожне ім’я вкарбувалося йому в серце. «Восьмеро добрих хлопців,— подумав він,— а дев’ятий... що ж, побачимо».

Коли серед дерев зник останній вершник, Джон Сноу разом зі Стражденним Едом спустився вниз у коловоротній клітці. В повітрі літали окремі сніжинки, танцюючи на поривчастому вітрі. Одна спускалася разом з кліткою, ширяючи по той бік ґрат. Падала вона швидше, ніж їхала клітка, тож час до часу зникала унизу. А тоді сніжинку підхоплював порив вітру та знову кидав угору. Джон, якби схотів, міг потягнутися крізь ґрати і зловити її.

— Мені вночі наснився страхітливий сон, м’лорде,— поділився Стражденний Ед.— Ви були моїм стюардом, носили мені їсти і виливали за мною горщик. А я був лордом-командувачем, не мав ані хвильки спокою.

Джон навіть не усміхнувся.

— Твій кошмар — це моє життя.

З галер, розісланих Котером Пайком, повідомляли про дедалі більші кількості вільних людей на лісистих узбережжях на північний схід від Стіни. Там бачили і табори, і недобудовані плоти, і навіть корпус розбитого кога, якого хтось уже почав відновлювати.

Відгуки про книгу Танок драконів - Джордж Мартін (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: