Страта - Марина та Сергій Дяченко
Смерділа вигрібна яма. Хоча на морозі не надто, от коли настане тепло...
Утім, коли настане тепло, Рек усе облаштує як треба. Згідно з санітарними нормами. Викопає глибшу й подалі...
Ірена подивилася на свої порепані руки. Жалюгідне видовище, треба сказати. Необхідно щось придумати — олією змащувати, чи що...
Тут, уздовж дороги, добре б насадити шерегу соняшників. Не може бути, щоб не знайшлося насіння — обов’язково знайдеться, нехай тільки настане весна...
Мале, що сиділо у неї в животі, відчутно здригнулося. Вона злякано прислухалася до себе — ні, передчасні пологи ні до чого, хоча у принципі — все можливе...
Постоявши ще трохи, повернулася в будинок.
У захаращеному кабінеті було холодно, безживний комп’ютер стояв на підлозі, поруч — монітор обличчям до стіни; посеред звільненого столу самотньою латкою білів цвілий аркуш.
Ірена сіла до столу, опустила голову на сплетені пальці й заплющила очі.
Рек повернеться після заходу сонця. Він поїхав за шишками... (дивна ідея, але, напевно, цілком доречна. Десь там ростуть їстівні шишки, тобто насіння в них їстівне, й якщо повитрушувати його, налущити й вичавити, то вийде поживна олія... Рек правильно міркує. Перш ніж ми вишикуємо вздовж дороги сторожу із соняшників... Малюка доведеться чимось змащувати... Мила майже немає. Та й йоду...
Вона провела рукою по білій сторінці.
...Спершу треба буде згадати всі дитячі віршики... і придумати нові. Якщо вийде. Потім — казки... Зрозумілі казки, щоб у них не було ні звірів, ні людей... Бр-р-р. Ні, про звірів і людей вона розповість йому потім — коли він навчиться оперувати знайомими, природними поняттями... Такими, як-от будинок, сніг, ліс, пагорби... Дядько Рек... Чи все-таки нехай називає його татом?!
...А потім треба буде придумувати пригоди... далекі подорожі — в гори, в гущавину, на інший бік урвища... Скарби, фантастичні відкриття... наприклад, пристрій для чищення горіхів, що приводиться в рух великим іржавим коловоротом...
А потім...
А тоді треба буде придумувати історії про кохання.
Ірена опустила плечі.
Навряд чи у її дітей буде хоч якийсь вибір. Кровозмішення...
Кров. «Гемоглобін...» Вона здригнулась.
Зайві, недоречні думки. Почала вона начебто непогано — шишки, соняшники, казки...
Цікаво, а якщо спорудити генератор... динамо-машину... може, вдасться оживити комп’ютер?.. От у Яна — існувало ж на фермі абсолютно автономне господарство...
Знову недоречна думка. Що їй до Ніка, Ельзи й Сіта... І самого Яна, що наостанок сказав: «Збережи»?..
Шибка, і без того мутна, укрилася інеєм ззовні. Зблискували під сонцем барвисті іскорки...
Раптом на білу скляну пелену лягла тінь. І тут же відступила.
Кілька секунд Ірена сиділа, ніби намагаючись зловити за хвіст слизьку думку. Потім придушено скрикнула.
Реку?!
Навіть якщо він повернувся завчасу — навіщо бродити навколо будинку?
Вона подумала про це вже на бігу.
Завалені снігом сіни. Утоптаний п’ятачок перед дверима, і скільки сягає око — Ірена примружилася — тільки сніг, чорні силуети дерев — жодної живої істоти...
Грузнучи по коліно, вона обійшла навколо бочкоподібної будівлі. Перед вікном кабінету зупинилася.
Навскісні промені низького сонця падали на вкрите інеєм скло. На небі не виднілося ні хмаринки...
І на снігу не було чужих слідів. Тільки відбитки Ірениних ніг — грубі й безформні, бо взувачку споруджено з чого вдалося.
А значить, нічого собі забивати мізки. Привиділося, галюцинація...
* * *Надвечір різко похолодало. Вітер наніс цілий замет перед дверима, й ніякі запони та ковдри не допомагали.
Рек витрусив у передпокої торбу з дорогоцінними шишками (до речі, ними можна й топити, бо запас дров на ніч виявився не такий уже й великий). Натягнувши зшиті з пледів комбінезони, загорнувшись у кілька ковдр, Ірена й лицар лягли спати на дивані у вітальні — в обнімку. З метою економії тепла.
...Карусель серед двору. Скриплива карусель, а ще гойдалка, та ще пісочниця...
Ірена сіпнулася.
Рек не спав. Дивився на неї.
— Тобі не холодно? — запитала вона пошепки.
— Ні.
— Рука затерпла?
— Ні...
За стіною шаленів вітер.
Схоже, Рек-Шипшина почувався щасливим.
Імовірно, в дитинстві він мріяв про свободу та подвиги. А ще про славу. Утім, життя мандрівного лицаря споконвічно передбачає й зневагу багатьох. Можливо, юний Рек мріяв і про кохану — єдину, недосяжну, таку несхожу на поступливих навколишніх дівчат, як сонце відрізняється від лойової свічки...
Романтичний Рек...
Тільки про одне він не мріяв ніколи — що буде вільним від Провидіння, прокинеться серед відокремленого світу, і всі його щоденні подвиги будуть присвячені легендарній пані Хміль...
— Спи.
— Я сплю... — він заплющив очі.
...Як довго він не може відвикнути від оглядки на Провидіння! Досі не відвик... Це
