Небесний Легіон - Наталія Глушко

Ельдрідж розкинувся перед ними у всій своїй красі. Велика академія, що стояла на високому пагорбі, була знайома їм до кожного каменю, але цього разу вони повернулися зовсім іншими людьми та ельфами. Вони повернулися в Академію Вершниками.

— Слухайте, а ми не обговорили один важливий момент,— задумливо промовив Лорін, коли вони наближалися до подвір'я академії.

— Що знову? — Ріанель закотила очі.

— Ми троє летимо на драконах у місці, де звикли бачити нас як адептів. Вгадайте, яка буде реакція?

— Вони будуть у шоці, це очевидно,— Дерек кивнув.

— В шоці? Ні, вони будуть у паніці! Ставлю п’ять золотих!

— Лоріне,ти хоч і принц, але  у тебе ніколи немає грошей,— нагадала Ріанель.

— Бо я живу за принципом «бери зараз – плати ніколи», — підморгнув він і дав сигнал Вердіані.

Як тільки три дракони велично приземлилися на подвір'ї академії, реакція була саме такою, як передбачав Лорін.

— АААА!

— ДРАКОООНИ!

— Біжимо!

Адепти кидали книги, сувої та навіть один одного, рятуючись від загрози, що наближалася з неба. Хтось, особливо вразливий, втратив рівновагу й шубовснув у фонтан.

— Так, гарний початок,— Дерек потер скроні.

— Я ж казав! Ось і мої виграні гроші!— Лорін переможно здійняв руки.

— Та хто б тобі їх дасть?— Ріанель насупилася.

Від панічних криків адептів двері головного корпусу розчахнулися, і на порозі з'явилася Архімайстреса Зелія— як завжди сувора та елегантна жінка. Вона спокійно окинула поглядом площу: перелякані адепти, гігантські дракони, Лорін, який як завжди дуркував, але на цей раз сидячи на спині велетенського ящера.

— Ось ми і повернулися!—усміхнулась Лорін, поки Вердіана граційно складала крила.

Зелія підійшла ближче, глибоко вдихнула, а потім видихнула.

— Коли ти з’явишся в радіусі кілометра, я морально готуюся до катастрофи. І знаєш  що? Ніколи не помиляюся.

Лорін шанобливо приклав руку до серця.

— Я радий, що все ще залишаюся беззаперечним лідером у непередбачуваності.

— Ще одне слово, і я перетворю тебе на жабу, — спокійно пообіцяла Зелія.

Лорін театрально приклав долоню до рота.— Мовчу, мовчу, чого одразу жаба? Що вам жаба зробила поганого?

Зелія кинула на нього суворий погляд, від якого мороз пішов по шкірі. Цей погляд змусив Лоріна нарешті заткнутися.

— Ходімо всередину. Відпустіть драконів, нехай відпочинуть, а  вершники— у мій кабінет.

Дракони з вдячним гарчанням повільно почвалали  по великому внутрішньому двору  академії, а вершники рушили за Архімайстресою.

Зеля сіла за свій величезний дубовий стіл, окинула усіх поглядом  і склала руки перед собою.

— Розповідайте. Як вас зустрів Тайсар Веліт? Як пройшло навчання? Як ви обрали своїх драконів? І головне—як ти ще живий, Лоріне?

— Це все через міцні кістки, гострий розум та неймовірне везіння,—серйозно відповів він.

— Я серйозно.

Ріанель вирішила перейняти ініціативу, щоб не довіряти Лоріну пояснення.

— Тайсар і старійшини прийняли нас добре. Навчання було жорстким, але результат того вартий. Дракони вибрали нас самі, і тепер у нас з ними особливий зв'язок. Ми об’єднані з нашими драконами.

— Лорін навчився битися, стоячи на кінці хвоста своєї дракониці,— додав Дерек.

Зелія відвела погляд до Лоріна, який з гордим виглядом підтвердив:

— Це було видовищно. Майже як танець смерті! Ми з Вердіаною такі молодці!

— Дуже цікаво. І, завдяки цьому я розумію, вам дали титул Вершників Драконів.

— Так, і ще ми дізналися одну дуже цікаву річ, — сказала Ріанель.

— Яку саме?

Лорін та Дерек переглянулися, і Дерек відповів:

— Кассія Емброуз знайшла сувої про крилатих стражів— рохедрімів. Це стародавні воїни, які спали під Деларом століттями. Вони могли б стати великим козирем у битві з Хелдором.

Зелія на мить замислилася, а потім промовила:

— Так, це правда… це змінює багато. Але першу, ви маєте отримати те, за чим прибули.