Небесний Легіон - Наталія Глушко

Коли три дракони опустилися біля околиці Делара, земля під ними здригнулася, здіймаючи хмари пилу. Вершники зіскочили зі своїх сідел, лагідно погладили  своїх супутників і відпустили їх відпочити та пополювати.

— Якщо знайдете щось смачне, не забудьте й про нас,— підморгнув Вердіані Лорін.

— О, без проблем. Принесу тобі якого-небуть лося… або якогось нещасного зайчика, якого ти не міг вполювати в Кронігасі,— віджартувалася дракониця.

—Це був тактичний маневр!—обурився він, але Вердіана лише розсміялася.

Ріанель похитала головою:

—Ми збираємося будити давню армію легендарних воїнів, а ти все ще не можеш наговоритися  зі своїм драконом.

— Головне— правильно розставляти пріоритети!

Дерек пирхнув:

— Саме тому ти завжди спершу йдеш у таверну, а не на завдання?

— Звісно! Як я можу рятувати світ на пустий  шлунок? Війна війною, а обід за розкладом…

В самому Деларі вже знайома їм таверна "Зелений Альбатрос" зустріла їх звичним запахом смаженого м'яса, прянощів та тухлої риби. За стійкою стояла Селеста, яка вміло керувала закладом, посміхаючись постійним відвідувачам.

Коли вони ввійшли, Кассія вже чекала їх за столом у кутку, нетерпляче постукуючи пальцями по дереву. Побачивши вершників, вона підвелася і підбігла до них, радісно їх обіймаючи.

—Ви нарешті тут! Дочекатися не могла, коли ж ви з’явитеся!  

Дерек злегка посміхнувся і протягнув дівчині руку. —Я Дерек.

—Кассія.—Дівчина без жодної сором’язливості ви незручності поспіхом  потиснула руку у відповідь.

—Ходімо в кабінет моєї матері, нам потрібно поговорити без сторонніх вух.

Лорін склав руки на грудях:

— А я сподіваюся, що зможу хоч трохи поїсти перед великою місією!.

— Серйозно?

— Ну хоч трохи…

— Ходімо вже! — гримнула Ріанель.

— Потім поїси. Ти можеш складати конкуренцію нашим драконам з апетитом.

Усміхаючись, вони пішли за Касією.

Кабінет Селести був затишним, оббитим темним деревом і прикрашеним полицями зі старовинними книгами та сувоями. Як тільки двері зачинилися, Кассія розгорнула перед ними карту і тицьнула пальцем на одну точку.

— Ось тут— вхід до крипти. Він закритий велетенською кам’яною брилою, яку не розбити звичайними інструментами. Але…— вона підняла підборіддя з лукавою посмішкою,— я знайшла спосіб.

— Чарівне слово— "вибух"? —з надією запитав Лорін.

— Саме так.

Ріанель насупилася:

— Ви справді вважаєте це хорошою ідеєю?

—Якщо ти знаєш інший спосіб прибрати цей клятий камінь, я з радістю слухаю,— відповіла Кассія.

— Я підтримую варіант з вибухом! — сказав Лорін, підіймаючи руку. —Великий бабах це завжди круто!

—Ти підтримуєш все, що гучно вибухає,—пирхнув Дерек.

Кассія пояснила далі:

—Я зібрала потрібні компоненти для вибухової суміші. Це не просто порох—тут специфічна алхімічна суміш, яка не обвалить всю печеру, а лише розколе камінь.

— Як приємно, що ти знаєшся на таких речах, — хмикнула Ріанель.

Лорін обернувся до друзів:

— Отже, план такий: завтра йдемо до входу, встановлюємо вибухівку, розчищаємо шлях, спускаємося вниз і пробуджуємо легендарних воїнів, які або допоможуть нам у війні, або розірвуть нас на шматки. Звучить чудово!

Ріанель зітхнула:

— Коли ти так говориш, мені ще більше не подобається ця ідея.

— О, це нормально! У нас же жодне завдання не проходить спокійно, правда?

Дерек похитав головою:

— І чому я не здивований, що ми знову влізаємо в щось небезпечне?

Кассія схрестила руки:

— Тому що ми — єдина надія Ларії.

— А я думав, що надія Ларії — це армія з мечами, — пробурмотів Лорін.

Ріанель штовхнула його ліктем:

— Все, годі. Завтра буде важкий день, треба відпочити.

Лорін театрально приклав до руки серця:

— Я знаю, що ти мене любиш!

—Я б скоріше сказала, що терплю тебе.

Кассія пирхнула:

—Ви двоє не змінюєтесь. Дереку,—звернулася вона до хлопця. —Як ти витримуєш цих двох?

Дерек злегка усміхнувся.—Як бачиш, не без зусиль. Але що поробиш…

— Саме тому світ ще не зруйнувався,— підморгнув Лорін.

Всі посміхнулися, хоча в глибині душі вони розуміли: завтрашній  день може повністю переломити хід історії.