Небесний Легіон - Наталія Глушко

Перші промені сонця тільки-но торкнулися дахів Делара, коли четвірка  вирушила до північної частини міста. Вулиці ще не заповнилися торговцями та ремісниками, місто прокидалося вільно, і це добряче було  на руку — менше зайвих очей, менше питань.

— Якби не наші авантюрні плани, я б о такій порі спав, — протягнув Лорін, потягуючись.

— Ти завжди хочеш спати,— відрізала Ріанель, міцніше стискаючи руків'я меча.

— Це неправда!—заперечив він. — Я ще їсти хочу.

Кассія закотила очі:

— Ми йдемо розкривати таємницю  древньої крипти, а Лорін як завжди думає про їжу.

— Ну, я молодий організм, який потребує їжі, — задумавшись відповів Лорін.

Дерек похитав головою:

— Сподіваюся, колись ти все таки зможеш наїстися вдосталь, щоб тебе аж нудило.

Лорін скривився:

— Ти щойно зіпсував мені апетит.

Дерек повернувся до Лоріна.

—Лоріне, якщо ти не перестанеш мене бісити, то ваша королівська мармиза ризикує отримати абсолютно новий декор—розбитий ніс.

Лорін витягнув руку вперед.

—Вельми вдячний за твою щердру пропозицію, але Ріанель вже одного разу пробувала підкоригувати мій фейс. Мені не сподобалося. Але ти зіпсував мені настрій, тому я більше не скажу жодного слова.

— Нарешті! — видихнула Ріанель.

Вони дісталися пагорбів за містом, де за легендами був захований вхід у крипти. Річка Нострік виблискувала неподалік, а повітря тут здавалося неймовірно свіжим.

Кассія ступила вперед, уважно оглядаючи кам'яні стіни.

— Ось тут,— вона провела долонею по скелястій поверхні. — Якщо моя теорія вірна, печера за цим валуном веде до дверей крипти.

Лорін підняв брови:

— Тобто ти не впевнена?

— Я ж сказала: "якщо моя теорія вірна".

— О, чудово,—саркастично протягнув він.

—У мене відразу з'явилася купа довіри до цього плану. Кассіє, а ти не пробувала перед тим як щось робити, впевнитись, що це безпечно для життя?

— Якщо не подобається, можеш не заходити,— Кассія кинула на його погляд, повнений виклик.

Лорін витягнув меч:

— Ну-ну, хто я такий, щоб проґавити можливість бути похованим у печері, де імовірно живуть привиди, в такому молодому віці.

— Ти навіть свій вік точно не пам'ятаєш?— здивувався Дерек.

— Коли життя таке насичене, це не важливо,— відмахнувся Лорін.

Вони зайшли в печеру. Велетенський прохід вів углиб на кілька метрів, перш ніж їх  зустрів  величезний валун, що перегородив шлях.

— І що тепер?—пробурмотіла Ріанель.

Кассія вже діставала свої компоненти для вибухівки і почала  методично розкладати їх на землі.

— Зараз зробимо так, щоб цей камінь забув, що він камінь.

Лорін присів навпочіпки і подивився на валун:

— Мені він здається дуже впертим. Не думаю, що він отак просто візьме і забуде, що він камінь. Думаю, він зі мною солідарний.

— Ну, він явно самовпевненіший навіть за тебе, — пожартував Дерек.

— Ще й який! — підтримала Ріанель.

— Ви всі змовилися проти мене,— зітхнув Лорін.

Кассія почала викладати вибухову суміш.

— Гаразд, тепер треба відійти подалі.

Всі відступили до входу печери і Кассія запалила гніт. Вогонь пробіг по шнуру, і... нічого не сталося.

— Ну? — підняв брови Лорін.

— Ну…— Кассія спробувала ще раз, але знову нічого.

— Це той момент, коли треба сказати "я так і думав"?— поцікавився Лорін.

— Я тебе зараз приб'ю!— процідила Кассія.

— Будь ласка, після того, як виберемося звідси. А якщо не виберемося, то я сам помру. І не від голоду чи холоду. А від вашого смертельного занудства.

Ріанель зітхнула:

— Що ж, треба думати про інший спосіб.

Вона заплющила очі і спробувала зв’язатися зі своїм драконом.

—Естеларе, ти мене чуєш?

В її голові відлунням пролунав голос Естелара.

—Так, Ріанель, я чую тебе, що трапилося?

Ти ж можеш поглянути моїми очима, де ми зараз знаходимось?

Голос Естелара знову залунав в голові Ріанель:

—Так, звісно, впусти мене в свою свідомість.

Ріанель зосередилася і вже за кілька хвилин біля печери почувся шелест крил і важке приземлення трьох велетенських ящерів.

Кассія оторопіла  від страху і здивування.

—Вони…вони справжні… І такі великі! А вони мене не з’їдять?

Дерек єхидно посміхнувся.