Небесний Легіон - Наталія Глушко

Лорін, Ріанель, Дерек і Кассія опустилися на одне коліно перед Елмегом Бреннером та Ароном Озріленом. Їхні голови були схилені, а руки покладені на серце — жест пошани та визнання.

Позаду них стояло крилате військо— величні воїни, чиї тіла ще не до кінця звільнилися від кам'яного полону. Вони залишилися нерухомими, їхні очі світилися примарним зеленим світлом.

Елмег і Арон, обидва високі, могутні, в розкішних плащах, що колись були частиною їхнього військового строю, стояли перед ними. Елмег мав суворе обличчя, волосся до плечей і очі, що світилися мудрістю та силою. Арон був міцніший, з поголеним черепом і шрамами, які навіть за століття не зникли з його шкіри.

Елмег Бреннер вільно підняв руку.

— Встаньте.

Вершники підвелися, а разом із ними і Кассія.

— Ви ті, хто нас пробудив?—голос Елмега був низьким і глибоким, мов гуркіт грому.

Лорін зробив крок вперед, стримуючи нервове бажання розрядити ситуацію якимось жартом.

— Так, ми. І перш ніж ви запитаєте—так, ми зробили це свідомо, і ні, це не якась помилка.

Ріанель злегка штовхнула його ліктем у бік.

— Мене звати Лорін, а це— Ріанель, Дерек і Кассія. Ми вершники драконів і нащадки тих, хто колись боровся за вільний світ.

Елмег повів поглядом на кожного з них, а потім перевів його на меч Ельтаріон, що досі сяяв зеленим світлом.

— Чому ви нас пробудили? Ми не маємо прокидатися без потреби.

Лорін глибоко вдихнув і заговорив.

— Світ знову занурився у темряву. Імперія Хелдору розширює свої кордони, плюндрує міста, поневолює людей, знищує посіви і випалює землю. Зараз вони розорюють Ларію і якщо їх не зупинити, вони знищать все, що залишилося світлого в цьому світі.

Арон Озрілен схрестив руки на грудях.

— Невже все настільки погано, що ви прийняли рішення пробудити таку могутню силу, що століттями була захована від людських очей?

Лорін стиснув кулаки.

— Бо ця війна— не просто битва за землю чи владу. Це війна за саму будову світу, яким ми його знаємо. Якщо Хелдор переможе, не залишиться нічого: ні свободи, ні честі, ні майбутнього.

Кассія заговорила тремтячим голосом:

— Ми не потривожили б вас без нагальної потреби. І не просили б вас прокинутися, якби не було іншого виходу.

Елмег довго мовчав, а потім повно підняв голову і глянув на ряд своїх воїнів.

— Ми були створені не для того, щоб вести звичайні війни,— його голос звучав рівно і грізно.— Ми — останній бастіон, крайня межа, за яку зло не має переходити.

Арон продовжив його мову.

— І ми ніколи не підемо у бій під проводом слабкого. Ми— військо, яке потребує командира. І це має бути не просто вершник дракона, не просто воїн, а лідер, що може вести за собою і військо, і народ.

Ріанель і Дерек переглянулися між собою.

— Ну от,— тихо пробурмотів Дерек.— Кінець світу. Зараз Лорін почне говорити, що це він.

— О, я навіть не сумніваюся,—так само тихо відповіла Ріанель.

Лорін почув їхній шепіт і глянув на них через плече, потім повернувся до Елмега з найсерйознішим виглядом, на який був здатний.

— Я готовий взяти на себе цю відповідальність.

Арон примружив очі.

— Ти занадто легковажний, хлопче. Ти не схожий на командира.

Лорін зітхнув:

— Ну знаєте, просто так трапилося, що всі інші, хто міг би це зробити, або мертві, або… ну, мертві. І якщо вам потрібен той, хто готовий боротися, хто не боїться йти у вогонь і хто вже довів свою відданість цій справі—то я тут.

Елмег уважно глянув йому в очі, і тиша зависла в залі.

— Ми перевіримо це,—сказав він нарешті.

Арон підійшов до рядів рохедрімів, які досі стояли нерухомо. Він простягнув руку вперед, і потік магії, що все ще кружляв у залі, наче ожив.

— Воїни…— його голос став схожим на подих бурі. — Прокидайтесь.

І тоді це сталося.

Кам'яна оболонка, що все ще залишилися на їхніх тілах, почала розпадатися. Кожен воїн, що стояв у ряду, зробив глибокий вдих, і очі їхні загорілися тим же сяйвом, що й у їхніх командирів.

Сотні крил розгорнулися одночасно, від який різкий  подих  вітру пронісся по залі.

— О, чорт…— пробурмотів Лорін.

Ріанель стояла поруч, широко розплющивши очі.

— Лоріне,—шепнула вона.—Ти хоч розумієш, що ти щойно взяв на себе?

Він глянув на неї з легким усміхом.

— Та так… дрібниці. Просто вестиму в бій армію легендарних крилатих воїнів. Легше, ніж замовити пиво в таверні.

Дерек похитав головою.

— Ми приречені…

Елмег підняв руку.