Небесний Легіон - Наталія Глушко

Лорін, Ріанель та Дерек востаннє оглянули скелясті вершини Кронігасу. Після місяців виснажливих тренувань цей край став для них рідним, але настав час вирушати далі.

— Не забувайте, що ви тепер Вершники Драконів, а це не тільки слава, а й відповідальність,— сказав Тайсар Веліт, стоячи на кам'яному майданчику для вильотів.

— І намагайтеся не потрапляти  у неприємності! — додав Грегор, хитаючи  головою.

— Це вже точно не про нас, — скептично буркнула Лінея.

— О, так, ми ж зовсім не притягуємо проблеми, як вогонь метеликів!—саркастично кинув Лорін, застрибуючи в сідло.

Вершники попрощались, дракони розправили крила, здійняли у повітря хмари пилу, і вже за мить всі троє піднялися у небо.

Вони летіли довгі години, долаючи ліси, пагорби та річки. Вердіана ширяла попереду, немов вела інших за собою, її смарагдові крила переливалися під сонцем. Ноктаріс летів рівно, наче гостре лезо розсікаючи повітря, а Естелар то пікірував вниз, то різко здіймалася вгору, перевіряючи реакцію Ріанель.

— Летимо вже досить довго. Якщо не зупинимося, доведеться  ночувати в небі, — сказав Дерек.

— Чим не варіант? — підморгнув Лорін.

— Ти ж навіть на рівній землі примудряєшся впасти, — хмикнула Ріанель.

— Це була одна помилка!

— Дві.

— Не будемо чіплятися до дрібниць…

Коли попереду загорілися  вогні Сімонеї, вони вирішили зупинитися в місті на ніч.

Драконів вони відпустили полювати у лісах передмістя, а самі рушили на пошуки місця для ночівлі. Місто Сімонея було веселим і жвавим. На вулицях лунав сміх, продавці на базарі торгували рідкісними товарами, а музика грала біля входів до таверни.

— Дивись, трактир «Сонна сова», а поруч готель, — сказав Дерек. — Виглядає пристойно.

— Ну що ж, давайте зайдемо,—Лорін відчинив двері, і їх відразу зустрів аромат смаженого м’яса та медового елю.

Простора зала була заповнена людьми: подорожні сиділи за дерев'яними столами, безтурботно орудуючи ложками, а місцеві випивали під регіт друзів. Вершники замовили вечерю і дві кімнати, але не встигли вони насолодитися вечерею, як почалося дещо непередбачуване.

За одним із столів троє чоловіків, які говорили з чужинським акцентом, пиячили й голосно обговорювали політичну проблему.

— Ларія падає, як трухляве дерево,— сказав один із них. — Ще трохи, і Хелдор змете її з лиця землі.

— А що? Це навіть добре. Ларійці думають, що їх король Мірін сильний, але він боягуз,— додав другий.

— Та що там король! Найкраще буде, коли Хелдор добереться до Грінмоланду! От тоді ці ельфійські зазнайки розуміють, що таке справжня влада!

Вершники обмінялися поглядами.

— Вони зараз серйозно?— прошепотів Дерек.

— І ще не бояться казати це вголос?—додала Ріанель.

Лорін нахилився до них:

— Я тут подумав… хочеш зробити вечір цікавим?

Він підвівся, підійшов до їхнього столу та дружно плеснув одного з чоловіків по плечу.

— Чудова промова! Тільки від питання: скільки ви заплатили, щоб ви цю нісенітницю несли?

— Що?!—чоловік обернувся, вирячивши очі. Він явно не очікував побачити гострі вуха і цьому закладі.

— Бо якщо це ваша щира думка, то ви, мабуть, найбільші дурні, яких я коли-небуть зустрічав, — усміхнувся Лорін, але в його погляді не було ані крихти жарту.

— Ти, мабуть, не розумієш, з ким говориш, друже, — пробурмотів один із них.

— А я й не хочу,—Лорін спокійно знизав плечима.

Чоловік схопився за рукоять кинджала, але в ту ж мить Дерек поклав свою руку  йому  на плече.

— Я б не радив,— його голос був спокійним, але холодним, як сталь клинка.

Ріанель, яка стояла збоку, теж промовила:

— Ви тут гості. І поки ви поводитеся чемно, ми теж. Але якщо продовжите говорити про "велич Хелдору"… боюся, ніч може закінчитися для вас не так, як ви планували.

— Пішли звідси,— прошипів один із них, розуміючи, що вони вже привернули надто багато уваги. Вони встали й вийшли з таверни.

Вершники переглянулися й повернулися до свого столу.

— Ну що ж, вечеря була смачна, але мені щось підказує, що ця ніч не буде такою спокійною, як ми думали, — усміхнувся Лорін.

Наступного ранку їх розбудив стукіт у двері.

— Що там таке?—Дерек, сонний і невдоволений, відчинив двері.

Перед ним стояв господар таверни, блідий і схвильований.

— Ті троє…— він затнувся.—Їх знайшли мертвими… в каналі за трактиром.

— Що?!— Ріанель відразу прокинулася.

— Вбито? — запитав Лорін, підводячись з ліжка.

Господар нервово кивнув.

— Жахливо. Мабуть, хтось із місцевих вирішив, що вони занадто багато говорять…