Небесний Легіон - Наталія Глушко

Він обернувся й широким жестом вказав на величні двері, що вели до Зали Ради Старійшин .

— Старійшини чекають на вас. Ідіть.

Вершники переглянулися. Це була мить, заради якої вони тренувалися, ризикували, долали страхи й невпевненість. Вердіана кивнула Лоріну, Ноктаріс хижо всміхнувся, а Естелар гордо розправив крила.

Вони увійшли до Зали. Приміщення було величним. Високі стіни, викладені білим камінням, сяяли в м'якому світлі магічних сфер. У центрі височів кришталевий постамент, на якому було вирізьблено символ дракона—знак Вершників.

Навколо стояли Старійшини Кронігаса— сивочолі мудреці, які колись самі літали на драконах. Серед них були і Старі Вершники, що пішли у відставку, але не втратили зв'язку зі своїми драконами.

Коли усі троє вершників разом зі своїми драконами зробили крок вперед, всі присутні схилили голови.

Вердіана, Естелар і Ноктаріс, відчуваючи урочистість моменту, гордо розправили крила і стали позаду своїх вершників.

— Схиляємо голови перед тими, хто віднині носитиме титул «Вершник дракона»!

Старійшини та вершники віддали честь новопосвяченим.

Тайсар Веліт зробив крок уперед і глянув на них довгим поглядом.

— Ви пройшли крізь випробування вогнем і бурею. Ви пізнали силу крил, відчули подих неба і навчилися чути і відчувати своїх драконів. Настав час укріпити ваш зв'язок. Покладіть руки на символ.

Лорін, Ріанель і Дерек підійшли до постаменту. Камінь випромінював дивне тепло. Вони поклали на нього долоні.

Раптом символ засвітився, і їхні мітки на долонях, отримані в день єднання з драконами, відповіли тим самим сяйвом.

У ту ж мить дракони підняли голови до склепіння і заревіли в унісон, а з їхніх пащ вирвалися вогняні потоки, що перетнулися у повітрі, створюючи символічний вогняний купол.

Посвята була завершена.

Коли дракони опустили голови, а вогонь згас, Тайсар Веліт підійшов ближче.

— Ваша доля віднині нерозривно пов'язана з цими величними створіннями. Ви стали частиною історії.

Він зупинився, важко зітхнувши.

— Є істина, яку ви маєте знати.—Його голос став серйозним, і зала ніби застигла в очікуванні.

— Вершник може жити без свого дракона. Але дракон без вершника… гине.

Усі троє  відчули, як мороз пробіг по спині.

— Тому, вершники, бережіть своїх драконів так, як бережуть вас. Їхнє життя у ваших руках.

Він обернувся до драконів:

— А ви, діти вогню, не дозволяйте своїм вершникам загинути. Ваше життя залежить від них.

Вердіана, Естелар і Ноктаріс схилили  голови в низькому поклоні перед старійшиною, висловивши йому найвищу шану.

Тиша, що настала після слів Тайсара, була довгою і значною.

Після церемонії Тайсар та старшини провели трьох Вершників до майданчика для вильоту.

— Ви маєте вирушити до Ельдріджу, в Астрамор. Там на вас чекає Зелія. Вона передасть вам Меч Ельтаріон—ключ до пробудження рохедрімів.

— Зелія…— пробурмотів Лорін.— Щось мені підказує, що ця зустріч буде весела.

Ріанель закотила очі:

— Головне, щоб ти знову не вирішив станцювати на хвості Вердіани.

— О, навіть не сумнівайся! Я вже придумав нові трюки!

Вердіана сердито пирхнула:

— Лише спробуй. Я тебе скину.

Дерек спостерігав за ними з легкою посмішкою, поки Ноктаріс ліниво потягнувся:

— Мені вже не терпиться побачити, що чекає нас далі.

— Тоді не барімося.