Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
Я напружився. Зрозумів, що ледве дихаю крізь зціплені зуби, які показую в дикому вискалі. Фентон, здавалося, цього й не помітив — його погляд склянів і втрачав фокус. Тоді Фентонова голова мало-помалу почала хилитися до поверхні столу. Повіки в нього опустилися. Я зціпив зуби й побачив свою винагороду: від ґноту його свічки здійнялася тоненька цівка диму.
Фентон незграбно повернувся, щоб на це поглянути, але замість того, щоб оборонятися, він повільно, важко змахнув рукою, показуючи, що здається, та опустив голову на руку.
Коли свічка біля його ліктя непевно загорілася, він не підняв очей. Пролунали нетривалі, ріденькі оплески впереміш із недовірливими вигуками.
Хтось стукнув мене по спині.
— Оце так! Геть виснажився.
— Ні, — ледве вимовив я й потягнувся до протилежного боку стола. Розігнув незграбними пальцями долоню, яка тримала ґніт, і побачив, що вона скривавлена.
— Майстре Дал, — якнайшвидше промовив я. — У нього озноб. — Заговоривши, я усвідомив, які холодні в мене губи.
Але Дал був уже тут як тут і приніс із собою ковдру, щоб закутати хлопця.
— Ти. — Він показав на одного зі студентів навмання. — Приведи когось із Медики. Стрілою!
Студент побіг геть.
— Дурість. — Майстер Дал пробурмотів зв’язування тепла. Поглянув на мене. — Тобі, мабуть, варто пройтися. Ти маєш ненабагато кращий вигляд, аніж він.
Того дня дуелей більше не було. Інші студенти дивились, як Фентон поволі оживав під опікою Елкси Дала. Коли з Медики прийшов немолодий ел’те, Фентон уже зігрівся достатньо, щоб почати шалено труситися. За чверть години Фентон завдяки теплим ковдрам та обережно застосованій симпатії зміг попити гарячого, хоча руки в нього ще трусилися.
Коли метушня остаточно вляглася, уже майже пробив третій дзвін. Майстер Дал спромігся подбати про те, щоб усі студенти сіли й помовчали, поки він скаже кілька слів.
— Те, що ми побачили сьогодні, було яскравим прикладом ознобу зв’язувача. Тіло — річ тендітна, і стрімка втрата кількох градусів тепла може вивести з ладу весь організм. М’яка форма ознобу — це просто озноб, та й усе. Але у важчих випадках він може призводити до шоку та гіпотермії. — Дал роззирнувся довкола. — Хтось може сказати мені, де помилився Фентон?
На мить запала тиша, а тоді піднялася одна рука.
— Так, Бре?
— Він скористався кров’ю. У разі втрати тепла з крові тіло охолоджується як єдине ціле. Це не завжди корисно, оскільки кінцівки можуть витримувати стрімкіше падіння температури, ніж внутрішні органи.
— Тоді навіщо й думати про використання крові?
— Вона віддає тепло в більшій кількості й швидше, ніж плоть.
— Скільки він міг би забрати без ризику для себе? — Дал оглянув залу.
— Два градуси? — висловив хтось здогад.
— Півтора, — виправив Дал і записав на дошці кілька рівнянь, показуючи, скільки тепла це надасть. — Як ви вважаєте: скільки він забрав насправді, зважаючи на симптоми?
Пауза. Нарешті подав голос Совой.
— Вісім чи дев’ять.
— Дуже добре, — знехотя похвалив Дал. — Приємно, що хоч один з вас читав те, що треба. — Його обличчя посерйознішало. — Симпатія не для слабких розумом, але й не для занадто самовпевнених. Якби ми не були тут і не надали Фентонові потрібну допомогу, він би тихо заснув і помер. — Він ненадовго замовк, щоб ці слова краще засвоїлися. — Краще знати свої чесні межі, ніж переоцінити власні можливості та втратити контроль.
Пролунав третій дзвін, і зала наповнилася раптовим шумом — студенти встали й пішли геть. Майстер Дал підвищив голос, щоб його було чутно.
— Е’ліре Квоуте, не залишишся на хвилинку?
Я скривився. Совой пройшов у мене за спиною, ляснув мене по плечу й пробурмотів:
— Везунчик.
Я не знав, чи то він має на увазі мою перемогу, чи то іронізує з того, що відбувалося зі мною тепер.
Коли всі пішли, Дал повернувся та поклав ганчірку, якою перед цим витирав дошку.
— Отже, — невимушено промовив він. — Які там вийшли цифри?
Я не здивувався, що він знав про ставки.
— Одинадцять до одного, — зізнався я. Я заробив двадцять два йоти. Трохи більше двох талантів. Ці гроші гріли мене, лежачи в моїй кишені.
Він задумливо поглянув на мене.
— Як ти почуваєшся? Ти й сам наприкінці був трохи блідий.
— Мене трохи трусило, — збрехав я.
Насправді під час того шарварку, що зчинився, коли Фентон знепритомнів, я втік і провів кілька страшних хвилин у чорному коридорі. Через дрижаки, схожі на судоми, я ледве тримався на ногах. На щастя, ніхто не побачив, як я трусився в коридорі, зціпивши зуби так сильно, що аж боявся їх поламати.
Але мене ніхто не побачив. Моя репутація не постраждала.
Дал кинув на мене погляд, який говорив мені: він може й здогадуватись, як усе було насправді.
— Підійди-но. — Він показав на одну з жаровень, які й досі горіли. — Трохи тепла тобі не зашкодить.
Я не сперечався. Витягнувши руки до вогню, я відчув, що трохи розслабляюся.
Раптом я усвідомив, наскільки втомився. Очі в мене свербіли від недосипання. Тіло здавалося важким, наче кістки в мене були зі свинцю.
Зітхнувши з неохотою, я прибрав руки й розплющив очі. Дал зблизька дивився на моє обличчя.
— Мушу йти, — промовив я з ноткою жалю в голосі. — Дякую, що пустили до вогню.
— Ми ж обидва симпатики, — відповів Дал і привітно помахав мені рукою, коли я зібрав речі й пішов до дверей. — Приходь до нього коли завгодно.
Того ж вечора в Гніздах Вілем відчинив мені двері, коли я постукав.
— Оце так чортівня, — промовив він. — Двічі за один день. Чим я завдячую такій честі?
— Гадаю, ти знаєш, — пробурчав я та пропхався всередину схожої на камеру кімнатки. Притулив футляр із лютнею до стіни й упав у крісло. — Кілвін заборонив мені працювати в майстерні.
Вілем пересунувся вперед, не встаючи з ліжка.
— Чому ж це?
Я багатозначно на нього глянув.
— Гадаю, тому що ви з Сіммоном зайшли до нього й запропонували це йому.
Якусь мить він дивився на мене, а тоді знизав плечима.
— Ти здогадався швидше, ніж я думав. — Він потер собі обличчя збоку. — Здається, ти не надто засмутився.
До цього я лютував. Уже скидалося на те, що моє життя налагоджується,
