Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
Також дуелі могли приносити скромний прибуток, оскільки на дуелянтів потай робили невеликі ставки. Бажаючи робити ставки на власних дуелях, ми з Совоєм ставили один на одного. Хоча в мене зазвичай великих грошей на це не було.
Тож ми з Совоєм зустрілися під час збору матеріалів аж ніяк не випадково. Я передав йому під столом два йоти.
Він сховав їх у себе в кишені, не дивлячись на мене.
— Господи, — тихо промовив він. — Дехто сьогодні аж надто впевнений у собі.
Я безтурботно знизав плечима, хоча насправді трохи нервувався. Навчання в цьому семестрі я розпочав без гроша в кишені та відтоді ледве виживав. Але вчора Кілвін заплатив мені два йоти за виток роботи в Промислі. Більше в мене грошей не було.
Совой заходився порпатись у шухляді й дістав віск для симпатії, шпагат і кілька шматочків металу.
— Не знаю, як добре я зумію постаратися для тебе. Ситуація погіршується. Гадаю, твій максимум на сьогодні — це три до одного. Тебе все одно це цікавить, якщо ставки настільки знижуються?
Я зітхнув. Моя непереможність таки мала свій недолік — ставки. Учора вони становили два до одного, а це означало, що я мусив би ризикувати двома грошами заради можливості виграти один.
— У мене є один невеличкий планчик, — зізнався я. — Не роби ставки, поки ми не встановимо умови. Ти, напевно, отримаєш щонайменше три до одного, як поставиш проти мене.
— Проти тебе? — пробурмотів він, зібравши оберемок усякого причандалля. — Хіба що тоді, як ти вийдеш проти Дала.
Я відвернувся, аби приховати дещо ніяковий рум’янець від похвали.
Дал плеснув у долоні, і всі поквапилися на свої місця. Я опинився в парі з вінтським хлопчиною, Фентоном. Він був на сходинку нижче за мене в нашому рейтингу. Я поважав його, тому що він був одним із небагатьох студентів, які могли за відповідних обставин завдати мені справжнього клопоту.
— Отже, — заговорив Елкса Дал, завзято потираючи руки. — Фентоне, ти нижчий у рейтингу, обирай знаряддя.
— Свічки.
— А зв’язок? — спитав за традицією Дал. У випадку свічок завжди застосовували або ґніт, або віск.
— Ґніт. — Він продемонстрував усім шматочок ґноту.
Дал повернувся до мене.
— Зв’язок?
Я занурив руку в кишеню й театральним жестом продемонстрував свій зв’язок.
— Солома.
Тут студенти загули. Такий зв’язок був сміховинним. У найкращому разі я міг сподіватися на передаваність у три відсотки, може, у п’ять. Фентонів ґніт буде вдесятеро кращим.
— Солома?
— Солома, — підтвердив я трохи впевненіше, ніж почувався. Що ще могло б зменшити мої шанси?
— Отже, солома, — невимушено промовив Дал. — Е’ліре Фентоне, оскільки Квоут ще жодного разу не зазнавав поразки, джерело обиратимеш ти.
Залою прокотився тихий смішок.
У мене всередині все обірвалося. Такого я не очікував. Зазвичай той, хто не обирає основу, має право обирати джерело. Я збирався обрати жаровню, бо знав, що кількість теплоти від неї допоможе мені подолати обрану власноруч перешкоду.
Фентон широко всміхнувся — знав, що перевага в нього.
— Жодного джерела.
Я скривився. Нам доведеться черпати енергію лише з тепла власного тіла. Це важко навіть за найкращих обставин і, безумовно, дещо небезпечно.
Я не міг перемогти. Я не лише мав втратити свій ідеальний рейтинг, а й ніяк не міг подати Совоєві знак, щоб він не поставив мої останні два йоти. Я спробував перехопити його погляд, але він уже тихо й напружено торгувався з кількома іншими студентами.
Ми з Фентоном мовчки сіли з протилежних боків великого робочого стола. Елкса Дал поставив на стіл дві грубі свічки, по одній перед кожним з нас. Метою дуелі було запалити свічку супротивника, не давши йому запалити свою. Для цього було потрібно розділити свій розум на дві окремі частини; одна частина намагалася втримати алар, який твердив, що ваш шматочок ґноту (або соломинка, якщо ви дурний) — це те ж саме, що й ґніт тієї свічки, яку ви намагаєтеся запалити. Далі для цього потрібно було черпнути енергії зі свого джерела.
Тим часом друга частина розуму була зайнята спробами зберегти віру в те, що ґніт супротивника — це не те ж саме, що й ґніт вашої свічки.
Якщо все це здається складним, то повірте мені, ви й половини всього не знаєте.
Все ускладнювало те, що в нас обох були джерела, з яких складно черпати енергію. Використовувати самого себе як джерело слід було з обережністю. Людське тіло тепле не просто так. Коли в нього забирають тепло, воно погано на це реагує.
Елкса Дал змахнув рукою, і ми почали. Я негайно повністю зосередив розум на захисті власної свічки й почав несамовито думати. Я аж ніяк не міг перемогти. Хоч як вправно ви фехтуєте, неможливо перемогти, якщо у вашого супротивника клинок із рамстонської сталі, а ви вирішили битися вербовою лозиною.
Я занурився в Кам’яне Серце. Тоді, ще зосереджуючи розум в основному на захисті свічки, я, бурмочучи, зв’язав свою свічку та Фентонову. Простягнув руку й повалив свою свічку, змусивши його схопитися за свою, поки вона не зробила те ж саме й не покотилася геть.
Я спробував хутко скористатися з його сум’яття й запалити його свічку. Зосередив на цьому всі сили й відчув, як моєю правою рукою від долоні, що тримає соломинку, до плеча розповсюджується холод. Нічого не відбулося. Його свічка не давала ні тепла, ні вогню.
Я прикрив рукою ґніт своєї свічки, застуючи йому лінію погляду. Цей прийом був дріб’язковим і практично не захищав від вправного симпатика, але я сподівався лише на одне — якось його роздратувати.
— Слухай, Фене, — заговорив я. — Чув уже історію про мідника, тейлінця, фермерську доньку й масницю?
Фен не відповів. Його бліде обличчя виражало хіба надзвичайну зосередженість.
Я зрозумів, що відвертати його увагу марно. Фентон був надто розумний, щоб його можна було так збити з пантелику. До того ж мені вже ставало важко зберігати концентрацію, необхідну для того, щоб уберегти власну свічку. Я ще більше заглибився в Кам’яне Серце й забув про весь світ, окрім двох свічок, шматка ґноту й соломинки.
За хвилину я вкрився липким холодним потом. Затремтів. Фентон побачив це й усміхнувся мені безкровними губами. Я подвоїв зусилля, але його свічка не реагувала на жодні мої спроби її запалити.
Минуло п’ять хвилин, протягом яких
