Ім’я вітру - Патрік Ротфусс
Якщо ви не можете зрозуміти, чому я не міг змусити себе розповісти їм про це, то я сумніваюся, що ви коли-небудь були по-справжньому бідними. Сумніваюся, що ви можете дійсно зрозуміти, наскільки соромно мати лише дві сорочки, стригтися по змозі самотужки через відсутність грошей на перукаря. Я загубив ґудзика та не міг виділити ні шима на купівлю такого ж. У мене відірвалось одне коліно на штанях, а зашивати їх мені довелося ниткою іншого кольору. У мене не було грошей ані на сіль до їжі, ані на випивку в ті рідкісні вечори, які я проводив із друзями.
Ті гроші, які я заробляв у Кілвіновій майстерні, йшли на найнеобхідніше: чорнило, мило, струни для лютні… крім цього, я міг дозволити собі лише гордість. Мені було нестерпно думати про те, щоб мої друзі дізналися, в якому я безнадійному становищі.
Якби мені надзвичайно поталанило, я, можливо, і зміг би виділити два таланти, щоб сплатити відсотки за боргом Деві. Але для того, щоб я якимось робом назбирав грошей і на це, і на навчання в наступному семестрі, знадобилося б безпосереднє божественне втручання. Я не знав, чим займуся після того, як мене викинуть з Університету і я сплачу борг Деві. Може, зберу манатки й попрямую до Аніліна шукати Денну.
Я подивився на них, не знаючи, що сказати.
— Віле, Сіммоне, вибачте. Просто я останнім часом був дуже заклопотаний.
Сіммон посерйознішав ще більше, і я зрозумів, що моя непоясненна відсутність по-справжньому його ображає.
— Знаєш, ми теж заклопотані. У мене риторика з хімією, а ще я вивчаю сіаруську. — Він повернувся до Віла й набурмосився. — Тобі варто знати, що я починаю ненавидіти твою мову, заразо ти шимівська.
— Ту кралім, — привітно відповів юний шалдієць.
Сіммон знову повернувся до мене й заговорив із надзвичайною відвертістю.
— Нам би просто хотілося бачити тебе частіше — не лише раз на кілька днів, коли ти біжиш з Основи до Промислу. Визнаю, дівчата — це чудово, але коли одна з них забирає в мене друга, я починаю трохи ревнувати. — Раптом він весело усміхнувся. — Звісно, не можна сказати, що я думаю про тебе в такому плані.
Я ледве проковтнув клубок, який раптово утворився в мене в горлі. Я не міг згадати, коли за мною сумували востаннє. Тривалий час сумувати за мною було нікому. Я відчув, як до моїх очей почали підступати гарячі сльози.
— Насправді ніякої дівчини немає. Чесно. — Я важко ковтнув, намагаючись опанувати себе.
— Сіме, здається, ми тут дещо пропустили. — Вілем якось дивно на мене поглянув. — Придивися до нього.
Сіммон зміряв мене таким же оцінним поглядом. Коли вони так витріщилися на мене удвох, цього вистачило, щоб я занервував і плакати мені перехотілося.
— Отже, — заговорив Вілем, наче читаючи лекцію. — Скільки семестрів наш юний е’лір навчається в Університеті?
З чесного обличчя Сіма стало видно, що до нього дійшло.
— Ой.
— Хтось мені скаже, в чому справа? — сердито поцікавився я.
Вілем проігнорував моє запитання.
— Що ти вивчаєш?
— Усе, — сказав я, радіючи приводу поскаржитися. — Геометрію, спостереження в Медиці, вищу симпатію в Елкси Дала, а ще ходжу в учнях у Манета в Промислі.
Сіммон, здається, був трохи шокований.
— Не дивно, що в тебе такий вигляд, ніби ти не спав цілий виток, — сказав він.
Вілем кивнув самому собі.
— А ще ти досі працюєш у Кілвіновій майстерні, так?
— Дві-три години щовечора.
Сіммон вжахнувся.
— І водночас ти навчаєшся грати на музичному інструменті? Ти що, здурів?
— Музика — єдине, що зберігає мені здоровий глузд, — відповів я, опустивши руку й торкнувшись лютні. — І я не навчаюся грати. Мені просто треба повправлятися.
Вілем і Сіммон перезирнулись.
— Як гадаєш, скільки йому ще зосталося?
Сіммон оглянув мене.
— Щонайбільше півтора витка.
— Ви про що?
Вілем нахилився вперед.
— Ми всі рано чи пізно беремо на себе забагато. Але деякі студенти не розуміють, коли слід зупинитися. Вони вигоряють. Вони йдуть або валять іспити. Дехто їде з глузду. — Він постукав себе по голові. — Зазвичай це трапляється зі студентами в перший рік навчання. — Він багатозначно поглянув на мене.
— Я не взяв на себе забагато, — заперечив я.
— Подивись у дзеркало, — відверто запропонував Вілем.
Я вже відкрив рота, аби запевнити Віла з Сімом, що зі мною все гаразд, але тут почув, як вибивають нову годину, і часу мені стало лише на квапливе прощання. Та все одно, щоб дістатися на заняття з вищої симпатії вчасно, мені довелося бігти.
Елкса Дал стояв між двома жаровнями середнього розміру. Завдяки добре підстриженій бороді й темній мантії майстра він і досі нагадував мені стереотипного злого чарівника, який фігурує в багатьох поганих атурських п’єсках.
— Кожен з вас мусить пам’ятати: симпатик прив’язаний до вогню, — промовив він. — Ми його пани і його слуги.
Він засунув руки в довгі рукави й знову почав ходити туди-сюди.
— Ми — володарі вогню, тому що пануємо над ним. — Елкса Дал ударив по жаровні біля себе тильним боком долоні, і вона тихенько задзеленчала. У вугіллі зайнялося полум’я й почало завзято рватися вгору. — Енергія, що міститься в усіх речах, належить арканісту. Ми наказуємо вогню, а вогонь слухається.
Дал повільно перейшов до іншого кутка зали. Жаровня в нього за спиною пригасла, тим часом як та, до якої він пішов, спалахнула. Його артистизм мені дуже сподобався.
Дал зупинився й знову повернувся до студентів.
— Але ми ще й слуги вогню. Оскільки вогонь є найпоширенішою формою енергії, а без енергії наші вміння симпатиків мало що дають. — Він повернувся до студентів спиною й заходився стирати формули з дошки. — Збирайте матеріали, і ми побачимо, кому сьогодні доведеться помірятися силами з е’ліром Квоутом. — Він почав записувати крейдою імена всіх студентів. Моє було на початку списку.
За три витки до цього Дал почав змушувати нас змагатись одне з одним. Він називав це дуелями. І хоча це було доречним відпочинком від одноманітності лекцій, було в цьому новому занятті й дещо лиховісне.
З Аркануму щороку йшло сто студентів, і з ґілдерами йшла, може, чверть із них. Це означало, що кожного року на світі з’являлося ще сто людей, які оволоділи симпатією. Людей, яким згодом, можливо, доведеться протистояти. Хоча цього Дал ніколи такого не казав, ми знали, що нас навчали не просто зосередженості та винахідливості. Нас навчали битися.