Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Ні, краще не ризикувати.
– Ну як знаєш!
Вони обидві геть забули, що Ренальд попереджав їх про якийсь водоспад.
Ліка зручніше розмістилася на жорсткій лавці, поклавши під голову куртку, і скоро почулося її глибоке спокійне дихання.
Щоб не заснути, Інга дістала з кишені воскову кулю і почала ретельно її розглядати. Їй здався дивним той факт, що віск не затвердів, а залишився м'яким наче пластилін.
Вона машинально почала м'яти його в пальцях. Думки розосередилися, думати ні про що не хотілося.
Поступово віск почав набувати неясних обрисів.
Сонце піднімалося дедалі вище, а нерухоме повітря ставало дедалі спекотнішим.
– От би вітерець подув свіжий, – пробурмотіла Інга, продовжуючи безцільно м'яти віск, з якого поступово вимальовувалася якась безформна штука: чи то грудка вати, чи то грозова хмара.
Хмара сподобалася Інзі більше. Вона спробувала виліпити грізні, налиті клуби, повні вологи, і так захопилася процесом, що забула про все на світі, і раптом виразно відчула на своєму обличчі пориви вітру й дотик до шкіри холодних крапель дощу.
Інга здригнулася і подивилася на небо. Але воно було безтурботно-блакитним, легким та веселим.
Подивилася на хмару з воску, і їй здалося, що там, у середині, миготять звивисті фіолетові блискавки.
Вона стиснула пальцями віск, щоб знову зробити з нього кулю, але віск не піддався, і несподівано став твердим, наче камінь.
Інга, вже починаючи звикати до всіляких магічних штучок, знизала плечима, сховала воскову хмару назад у кишеню куртки й застебнула змійку.
Дерева на березі шумно зашелестіли, по воді побігли швидкі брижі. Звідкись подув вітер. Інга поїжилася.
Раптом зробилося так темно, немов настала ніч. Грозова хмара навалилася стрімко й неможливо було зрозуміти, звідки вона взагалі взялася...
Вітер рвонув із новою силою, підхопив легкий човник, повів хвилями, кидаючи в різні боки.
– Нічого собі! – вголос вигукнула Інга, кинулася до Ліки, яка продовжувала мирно спати, висмикнула з-під її голови куртку, – Гей, прокидайся, у нас, здається, неприємності!
Ліка одразу ж схопилася і сіла, протираючи очі.
Перші краплі дощу почали падати вниз, дзвінко розбиваючись об воду, об залізну обшивку човна.
– Треба якнайшвидше потрапити на берег! – крикнула Інга, хапаючи корч і намагаючись ним гребти.
Ліка, тремтячи, натягнула куртку і почала її допомогати, все ще не цілком розуміючи, що сталося.
