Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич

Інга прочинила очі. Дивитися було боляче, але вона зробила над собою неймовірне зусилля і спробувала озирнутися навколо.

Поруч із нею сидів чоловік.  Голий по пояс, м'язистий і дуже красивий. Напевно, найкрасивіший з усіх, яких вона коли-небудь зустрічала. 

І цей чоловік був їй смутно знайомий.  Вона начебто вже бачила його десь:  дуже швидко, мигцем, наче  уві сні...

То може вона знову спить?

Голова розколювалася, по тілу немов стадо корів пробіглося. Але все таки вона жива. Раз відчуває біль –  значить точно жива.

– Я можу говорити, – прошепотіла вона тільки для того, щоб упевнитися, що вона й справді може говорити і що голос звучить як треба.

– То кажи вже! – промовив  чоловік.

– А ти хто? – запитала Інга, намагаючись піднятися, бо на спині лежати було незручно й жорстко.

– Адвіан.

– Адвіан, Адвіан... Здається, я вже чула твоє ім'я...

Вона провела тремтячою рукою по своєму тілу, не розуміючи, що її турбує, і тільки тоді збагнула, що лежить зовсім гола.

– Що таке? – ледь не вилаялася Інга, дивлячись на Адвіана з такою люттю, на яку тільки була здатна.

– Так, я тебе роздягнув, – незворушно відповів принц, – не міг же я залишити на тобі мокрий одяг. 

– Тільки роздягнув? – запитала Інга і  жалібно скривилася, миттєво усвідомивши дурість свого запитання, – вибач, я здається, головою  добряче вдарилася...

Вона  важко зітхнула і щільніше закуталася в сорочку, натягнувши її до самого носа.

Сорочка пахла невловимо і дуже спокусливо, хотілося загорнутися в неї з головою   і до запаморочення надихатися цим запахом.

– Я шукав тебе, – сказав Адвіан, – але думав, що вас двоє...

– Шукав... Двоє... – безглуздо повторила Інга, – Ліка! – раптом крикнула вона, з усією ясністю пригадавши, як промайнула в бурхливих хвилях курточка, – Ліка кудись поділася... її забрала річка, а я звалилася у водоспад...

– Кайтана! – покликав Адвіан.

Виверна сунула морду в печеру.

– Вона! – з жахом вигукнула  Інга, – Це вона забрала мене з водоспаду! Я подумала, що вона як смерть... з крилами... прилетіла по мою душу...

– Це Кайтана! – засміявся Адвіан і ласкаво погладив широке лускате чоло, – Виверна. Якби не вона, все могло б закінчитися куди як гірше.

– Я подякую їй після, – пробурмотіла Інга.

– Десь у річці ще одна дівчина загубилася, – сказав Адвіан, проникливо дивлячись у величезні прозорі очі віверни, – її потрібно знайти, ти розумієш?

У відповідь Кайтана лагідно щось пророкотіла  і зникла. Зметнулося повітря, потривожене помахом сильних крил.

– Знайде? – стривожено запитала Інга, – а якщо вона... – Інга замовкла, проковтнула грудочку в горлі й виштовхнула насилу, –  Потонула?

– Ні, ні! –  впевнено  хитнув головою Адвіан, – Ви з іншого світу, є певні закони... Ми знайдемо її, не хвилюйся, не сумнівайся...

І тут Інга згадала, звідки пам'ятає його ім'я.