Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Ну ще трохи! – прошепотів Адвіан, обхопивши долонями її важку голову, – Дівчинку потрібно знайти, розумієш! Після будемо відпочивати, обіцяю.
Виверна шумно зітхнула, обдавши принца теплом із широких ніздрів.
Естелла підійшла до сина й погладила його по щоці.
– Тобі потрібно одягатися. Не личить принцу виглядати наче простолюдин, – турботливо промовила вона
– Немає часу, мамо, – втомлено відповів Адвіан і, всупереч усім традиціям, поцілував матір у бліду, надушену щоку.
Але зі сходів уже збігала Лула, несучи в руках сорочку і плащ. Вона все бачила з вікна бійниці й одразу зметикувала, що її допомога буде дуже доречною.
До того ж вона скучила, а ще – ревнувала.
Коли з'явилася Олеся, Лула ніяких почуттів не відчула, але побачивши Інгу, одразу зненавиділа її лютою ненавистю. Може, тому що на дівчині була надіта сорочка Адвіана.
А Маріл ще й кімнату їй виділив поруч із покоями принца – ту саму кімнату, яку Лула вважала своєю.
– Ось, візьміть, мій принце, – вона кокетливо посміхнулася, простягаючи Адвіану сорочку і дивлячись на нього виразно, немов докоряючи тим, що він забув про неї, забув про ті чудесні ночі, сповнені пристрасті, які вони проводили удвох, а інколи й не лише удвох...
– Дякую, Луло, – відповів Адвіан, забираючи одяг.
– Ваша Високосте... – Лула припала до його руки з усією пристрастю, на яку була здатна.
Щось у голосі і в усьому вигляді Адвіана її насторожило, але вона промовчала, бо не зрозуміла, що не так.
А може, й нічого страшного. Найімовірніше, він охоплений цими швидкими подіями, які вже й так переполошили весь замок.
Тож слід почекати, доки все заспокоїться, і вже тоді нагадати про себе й про те шалене кохання, яке вона до нього відчуває, про готовність ділити його з ким завгодно, аби тільки він залишався поруч.
Лула розуміла: рано чи пізно принцу доведеться одружитися. Втім, така обставина її мало турбувала. Дружина – це дружина, вона все одно не зуміє зробити Адвіана щасливим, не зуміє дати йому все те, чого він прагне.
