Навіжена зі світу людей - Лариса Лешкевич
– Тобто? – Інга подивилася на служницю здивовано, не розуміючи, до чого та хилить і навіщо взагалі завела розмову про коротке волосся і про Адвіана.
Лула знизала гострими плечима.
– У замку немає жінки, з якою б він не спав. Та й не тільки в замку. До того ж, йому байдуже, молода вона чи не дуже, вродлива чи потвора... Скільки разів король Ектор заставав його одразу з кількома. І це не чутки, я сама бачила... Троє в одному ліжку, така розпуста! – і вона потупилася з удаваною сором'язливістю.
Звісно, Лула надто перебільшувала любовні пригоди Адвіана. Але вона робила це навмисне, щоб викликати у можливої конкурентки якомога сильнішу відразу.
– Тож тобі достатньо всього лише кинути правильний погляд, – додала Лула, – Але у принца дуже... особливі вподобання...
– І ти теж брала участь у цих групових оргіях? – мстиво запитала Інга.
– Піду подивлюся, як там вода! – вигукнула Лула і підхопилася з заклопотанним виразом на розчервонілому обличчі.
– Стій! – зупинила її Інга, абсолютно впевнена, що має право наказувати служниці, – Навіщо ти мені все це говориш?
Але тут двері відчинилися, і в кімнату зазирнула Олеся.
– Можу увійти? Не проженеш? – запитала вона якимось винуватим голосом.
Лула сліпуче посміхнулася і ширше відчинила двері, запрошуючи її увійти, а сама квапливо випурхнула назовні.
– Неприємна тітка! – сказала Інга похмуро.
Вона не знала, чи правду сказала їй Лула про Адвіана, але в грудях занило: сумно й гидко.
– Лула? Та ні, вона нормальна, – Олеся підійшла, сіла поруч на ліжко й узяла її мляву руку у свої долоні, – Вибач мені. Я за Ліку дуже хвилююся...
– Я теж. Але цей Маріл дивився її речі і сказав так упевнено, що вона жива... Вони поїхали на пошуки.
– То де ж ви були весь цей час?
Інзі не хотілося говорити, але все ж таки вона розповіла коротенько про Даяд, про Біра і Ренальда.
– Дивна якась втеча, – вислухавши, зауважила Олеся, – як на мене, так у ній не було жодного сенсу… Якщо в них гарні стосунки, то він міг би просто повідомити сюди, ...
– Вони тут інші, у них і думки, і погляди на життя інші. І вчинки… А що ти можеш сказати про Адвіана?
– По суті – нічого. Добрий, ввічливий... Я з ним і не спілкувалася майже... Ти знаєш, чому ми сюди звалилися?
– Через якесь пророцтво, начебто!
– Ось-ось! – Олеся стурбовано підібгала губи, зовсім як Ліка, – Усе через те кляте пророцтво. А що там насправді – ніхто не каже... А мудрець шукає магію. Переконаний: одна з нас відьма, яких пошукати!
Інга здригнулася і перевела погляд на свою куртку, яка сушилася біля ледь тліючого каміна.
