Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
Двері відчинилися.
Я відразу впізнав його – героя моїх кошмарів. Не знаю, чому, але до цього я вважав, що Маргета паломники вже не цікавлять і зустріти його тут нереально. Може, через твердження Дари щодо безлічі відвідувачів фортеці, а, може, мені хотілося вірити, що ми станемо несподіванкою…
Він зовсім не був схожий на послушників – таких, якими запам’ятав їх я. Високий і широкоплечий, у шкіряних штанях і чорній шовковій сорочці, гладко поголений і акуратно причесаний, вбивця здавався вихідцем з іншого світу – того, в якому ввечері розпивають із друзями приховану від дружини пляшку ландарського, а не грають життями.
Щось підказувало: дівчисько розповіло не всю правду. Той, хто стояв переді мною, не міг бути одним із навернених Білим дикунів, хоча на чому ґрунтувалося таке враження, я не знав. Однак останнім часом чуття рідко мене підводило, і довіри воно заслуговувало більшої, ніж слова малознайомої вампірки, що вела власну гру.
Подарована хотіла допомоги, сумнівів немає, але хто сказав, що її помічникові гарантується довге життя в пошані і достатку?
