Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб

***

{Рена}

– Рено, нам потрібно серйозно поговорити. – Широкоплеча фігура Гента заслонила весь огляд.

Втім, дивитися на нього було приємніше, ніж на занедбані поля і напівзруйновані склади, звідки нісся нудотний сморід гниючих овочів. Принаймні Лан сказав, там розкладалися саме овочі, і якщо мені ввижався запах мертвечини, то це мої особисті проблеми і фантазії.

Я сиділа, притулившись спиною до міського муру, шкодувала про те, що не взяла з собою Зелений блокнот, і зовсім не жадала розмов. Тим паче, початок бесіди натякав, що очікується щось неприємне …

– Можна запитати? – Гент опустився поруч.

І знову слова гартонця залишилися без відповіді. Ненавиджу цю формальну ввічливість. Якщо він зволив підійти, то й запитає, і на відповідь чекатиме.

– Прошу тебе, не кидайся відразу з кулаками, а спокійно все обміркуй.

І коли я на нього кидалася? Дивна річ, меланхолійного настрою наче й не було. Мені навіть стало цікаво, що це за питання таке важливе, що мене розсердить. І чому Генту закортіло бути відвертим саме тепер, коли ми замкнуті в пастці й тільки оптимістично настроєний вампір вдає, ніби вірить у порятунок?

Точно, саме тому…

Місто гномів опустіло. Його ворота були замкнені, однак ні на них, ні на самому мурі, складеному з величезних сірих брил, не виявилось охоронних заклинань. Постукавши для пристойності, чоловіки вирушили навпростець. Лан легким стрибком злетів на висоту в два людські зрости і жартівливо вклонився. Гартонець намірився дертися за ним, але глянув на мене і передумав. Так, я не птаха, літати не вмію, зате у мене є багато інших достоїнств!

Ми пліч-о-пліч обійшли пів міста пішки. Побачили ще двоє замкнених воріт і наполовину прибрані поля. Час від часу траплялися споруди, схожі на сараї. Навколо них стояв страшенний сморід, але всередину ми не заходили. Вважаю, тому що Гент не хотів випускати мене з поля зору ні на мить і не бажав, щоб я йшла слідом. Наче мені туди хотілося!

Чи варто говорити, після такої «прогулянки» мої ноги тремтіли, а мозок мріяв лиш про одне – не думати. Не намагатися уявити, що сталося і як ми виплутаємось. Особливо важко було витримувати повний жалю погляд гартонця і життєрадісну балаканину біловолосого не-людя.

– Можливо, ми застрягли тут надовго…

Ага, точно. Якщо Лан не брехав (а навіщо йому обманювати?), на всіх трьох порталах міста, налаштованих на вихід, сталися аварії. Тепер один з них був оточений палаючими джерелами природного газу, другий опинивсь над прірвою, що утворилася посеред міської площі, а з третього, який вів у Мелос, раз у раз висовувалися щупальця і зубаті пащі, тому навряд чи через нього ми потрапимо в пункт призначення…

– У місті немає придатної до вживання їжі.

Коли у Веллійській імперії страчують злочинця, кат докладно розповідає засудженому, що на нього чекає. Щось на кшталт: «Ви засуджені до повішення. Зараз вам на шию накинуть петлю. Мотузка зроблена в Клусі і може витримати удар стріли, ножа і пульсара середньої потужності, тому все обійдеться без несподіванок. Коли судовий пристав подасть знак, люк під вашими ногами відкриється. Не хвилюйтеся, петлі добре змащені і скрип не потривожить ваші останні миті. Потім вага вашого тіла зламає ваші хребці, а якщо цього не станеться, не турбуйтеся – ви помрете від задухи. Можете висловити ваші зауваження та побажання». До чого я веду – Гент, схоже, підробляв катом! Чим ще пояснити це нагнітання?

– Вода, на жаль, теж зіпсована.

Якби не серйозний тон і співчутливий погляд, я б вирішила – знущається. А так – що відповісти? «Ти маєш рацію, любий, ми незабаром помремо», чи як?

– Ми з Ланом зможемо досить довго бути без їжі та пиття.

Прокляття, чому він наче виштовхує із себе фрази? Сказав би відразу все і не ховав погляд! Чи бажає запропонувати свої послуги з позбавлення мене страждань?

Момент! «Ми з Ланом…», ха! Ось ти й проговорився, відважний гартонський воїне. Точніше, вже не-людський воїне. Останній шматочок мозаїки став на місце, і не треба мені більше твоїх пояснень.

– Ти помирав, і Лан перетворив тебе, щоб врятувати. Але в Гартоні не-людей не люблять, і тепер ти не зможеш туди повернутись. У тебе є брат, який не має права спадкування. Коли ми одружилися, ти думав, що ще… точно! Коли перетворення закінчилося, Гент перестав існувати як людина, а я стала вдовою і спадкоємицею. Мій шлюб з твоїм братом узаконив би його права… якихось кілька років із мого довгого життя! То що це, Генте? Що за спадок, заради якого ти пішов на обман, а Лан тебе не зупинив? І чому правитель Дивного Лісу врятував гартонського кучера такою ціною? Чи він перетворює кожного зустрічного?

Швидкий рух – і його обличчя навпроти. Сині очі, здавалося, проникали в саму душу. А ще в них було стільки болю, що мені стало моторошно.

– Я…

Гент судорожно ковтнув, ніби не міг вимовити того, що мав сказати.

– Гаразд, проїхали.

Не думаю, що його обдурила награна бравада в моєму голосі, але я й справді раптом зрозуміла, що не хочу почути відповідь. Це вже не мало значення. Можливо, якщо ми виберемося… Коли ми виберемось, я не відчеплюсь від нього, поки не витрясу правду! А зараз мені не хотілося змушувати Гента страждати.