Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно! - Олена Гриб
– Це грабіж! – обурювався доглядач колодязя. – Тут і так майже ніхто не з’являється, а як кому закортить, то кожен хоче безкоштовно пролізти! І дружків за собою тягне, неподобствам учить! Ні, ви тільки подумайте! І хто? Обличчя величезної країни, єдиний представник своєї раси! А я тут навіщо стою, на вашу думку? Для красоти? Ні, дорогі мої, у всьому потрібен лад. Якщо не стежити за колодязем, його засипле піском! І листям! Водою заллє! Хто-небудь спіткнеться, зламає собі шию, і добре, якщо не людина. Відлежиться, вилізе, а…
«Обличчя країни» не дало змоги закінчити цей монолог.
– Ми у справі.
– Ну-ну, – пробурчав доглядач, – ясно, у справі. Які там можуть бути розваги? Екскурсія в зразкову шахту? – Він засміявся зі свого жарту. – А якщо у справі, то особливо платити треба! Місто має розвиватися, розширюватися, розростатися, роз…
– Ми можемо надати місту величезну послугу і зробити ваше місце вакантним, – похмуро кинув Гент.
Я ж підморгнула вартовому колодязя і показала з-за спин розшитий бісером мішечок, в яких зазвичай жінки носять монети. Доглядач розцвів. Він припинив з’ясовувати, хто має рацію, і послужливо відчинив подвійні стулки підйомника. Мішечок непомітно перекочував у загребущі лапи працівника важеля і мітли. Я сподівалася, що ілюзія протримається хоча б до моменту, коли ми опинимось у світі гномів, а то розлючений страж може відправити нас у вільний політ.
