Мандри убивці - Робін Хобб

волів би не знати. Уколу болю, гарячого і пронизливого, який Регал вислав Карроду, користуючись Вілловим Скіллом. Тільки тоді я нарешті збагнув, на кого вони перетворилися. Регал осідлав Вілла, але не так, як людина коня, що, розгнівавшись, може скинути вершника, а як кліщ чи п’явка, — вона впивається в жертву, присмоктується до неї та висисає життя. Уві сні чи наяву, Регал завжди був із ними, завжди мав доступ до їхніх сил. А зараз безжально їх використовував, не переймаючись, чого це коштуватиме Віллу. Я не знав, що можна завдавати болю самим Скіллом. Вибух сили, що може призвести до паралічу суперника, як це зробив з ними Веріті, — таке я знав. Але це щось інше. Прояв не сили чи темпераменту, а найчистішої мстивості. Я знав, що Каррод десь звалився на підлогу та бився у безмовній муці. Барл і Вілл, поєднані з ним, мусили ділити тінь цього болю. Мене вразило, що один член групи спроможний зробити таке з іншим. А втім, не Вілл же завдав той біль, а Регал.

За якийсь час це минулося. Можливо, насправді тривало лише мить. Та для Каррода, безперечно, тяглося достатньо довго. Я відчув тихе ментальне скавуління, яке він видавав. Зараз не був спроможний ні на що інше.

Я не вірю, що бастард мертвий. І не повірю, поки не побачу його тіла. Хтось убив Болта і його людей. Тож знайдіть його і принесіть мені. Живого чи мертвого. Барле. Зоставайся там, де ти тепер, і подвой свої зусилля. Я певний, що він тримається цього напрямку. Хай жоден подорожній не мине тебе непоміченим. Карроде, думаю, що тобі, мабуть, слід приєднатися до Барла. Бездіяльне життя не відповідає твоїй вдачі. Завтра рушай у дорогу. Під час подорожі не лінуйся. Зосередься на своєму завданні. Ми знаємо, що Веріті живий, він дуже ефективно довів це вам. Бастард намагатиметься дістатися до нього. Слід його затримати, перш ніж він це зробить, а тоді необхідно ліквідувати мого брата як можливу загрозу. Це єдині завдання, які я перед вами поставив. Чому ж ви не можете їх виконати? Ви ніколи не задумувалися, що буде з нами, якщо Веріті поталанить? Шукайте його, використовуйте для цього і Скілл, і людей. Не давайте всім забути, скільки я запропонував за нього. Не давайте забути про покарання за надану йому допомогу. Ви мене зрозуміли?

Звичайно, мілорде королю. Я не щадитиму зусиль, — швидко відповів Барл.

Карроде? Нічого від тебе не чую, Карроде.

Над усіма повисла загроза кари.

Прошу, мілорде королю. Я зроблю все, геть усе. Знайду його вам, живого чи мертвого. Зроблю це.

Тоді без жодного прощального слова Вілл і Регал зникли. Я чув, як Каррод знесилено закрився. Барл ще якусь мить зволікав. Прислухався чи навпомацки тягся до мене? Я дозволив своїм думкам вільно розпливатися, а концентрації розсипатися. Тоді розплющив очі і лежав, дивлячись на стелю та думаючи. Після скіллення відчував нудоту і тремтів.

Я з тобою, брате, — запевнив мене Нічноокий.

І я радий з цього.

Я перекотився на бік та спробував заснути.

Розділ 16. Криївка

У багатьох старих легендах та оповідях наголошується, що віттер переймає багато рис пов’язаної з ним тварини. Деякі особливо моторошні оповіді кажуть, що врешті-решт віттер набуває спромоги прибирати подобу цієї тварини. Ті, хто добре знає цю магію, запевняли мене, що це неможливо. Правда така, що віттер може, не помічаючи цього, наслідувати певні фізичні звички пов’язаної з ним тварини, але у пов’язаного з орлом не виростуть крила, а пов’язаний із конем не почне іржати. З часом віттер дедалі краще розуміє пов’язану тварину, а що довше пов’язані між собою людина й тварина, то більш схожими стають їхні звички. Пов’язана тварина з такою ж імовірністю перейме людські звички та риси, як людина — риси своєї тварини. Але це відбувається лише внаслідок довготривалих інтенсивних контактів.

Нік поділяв гадку Барріча про те, коли починається ранок. Мене розбудили звуки, з якими його люди виводили коней. Крізь відчинені двері задував холодний вітер. Довкола мене в темряві заворушилися інші люди. Якась дитина плакала, що її так рано розбудили. Мати заспокоювала маля. «Моллі… — з раптовою тугою подумав я. — Десь утихомирює мою дитину».

Що таке?

Моя пара привела щенятко. Далеко звідси.

Раптова турбота.

А хто ж полюватиме, щоб їх нагодувати? Нам не слід до неї повернутися?

Серце зграї дбає про неї.

Звичайно. Я мав би знати. Він розуміє значення зграї, хай як би не відмагався. Тоді все гаразд.

Встаючи та упаковуючи покривала, я шкодував, що не можу прийняти цього так оптимістично, як Нічноокий. Знав, що Барріч дбатиме про них. Такою була його природа. Згадав усі роки, коли ріс під його опікою. Тоді я часто його ненавидів, але тепер не міг вигадати нікого іншого, кому волів би довірити турботу про Моллі та наше маля. Крім себе самого. Я прагнув дбати про них, навіть колихати крикливу дитину посеред ночі. Хоча зараз мені дуже хотілося, щоб та прочанка знайшла спосіб зацитькати дитину. Я розплачувався страшенним головним болем за Скілл-шпигування минулої ночі.

Здається, що таким способом була їжа, бо, отримавши скибку хліба і трохи стільникового меду, дівчинка заспокоїлася. Ми всі снідали поквапом, не було нічого гарячого, крім чаю. Я помітив, що рухи Кеттл дуже скуті, та пожалів її. Приніс їй кухлик гарячого чаю, щоб вона потримала його в руках і зігріла покручені пальці, доки я згортав її покривала. Я ніколи ще не бачив рук, так спотворених ревматизмом. Вони скидалися на пташині пазурі.

— Мій давній друг казав мені, що часом опік кропиви заспокоював його руки, коли вони боліли, — порадив я їй, зв’язуючи її клунок.

— От знайдеш мені кропиву під снігом — і я її спробую, хлопче, — роздратовано відповіла Кеттл.

Та вже за кілька хвилин запропонувала мені сушене яблуко зі свого невеличкого запасу. Я прийняв його з вдячністю. Доки вона допивала чай, я повантажив наші речі на візок і запряг кобилу. Озирнувся довкола, але не побачив жодного сліду Нічноокого.

Я полюю, — прийшла відповідь.

Хотів би я бути з тобою. Удачі.

Хіба ми не повинні говорити якнайменше, щоб Регал нас не почув?

Я не відповів. Чистий холодний ранок ледь не вражав яскравістю порівняно зі вчорашнім снігопадом. Було холодніше, ніж учора, вітер з-над ріки, здається, пробирався мені під одяг, знаходячи отвори в рукавах та комірах і втикаючи туди студені пальці. Я допоміг Кеттл сісти у візок, а тоді закутав стару в одне з її покривал, на додачу до всіх хусток та шалей.

— Мати добре тебе вишколила, Томе, — зі щирою сердечністю промовила вона.

Я не відповів на це зауваження, тільки трохи зморщився. Старлінг і Нік стояли, розмовляючи, доки всі не були готовими до виходу. Тоді вона сіла на свого гірського коника і зайняла місце поруч із Ніком на чолі нашої валки. Я сказав собі, що, ймовірно, про Ніка Голдфаста вийде краща балада, ніж про Фітца Чівелрі. Якби йому вдалося переконати її повернутися разом від гірського кордону, моє життя тільки спростилося б.

Я зайнявся своєю роботою. Та вона була нескладною, пильнуй лише, щоб кобила не відстала надміру від прочанського фургона. Я мав досить часу, аби оглянути