Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума

— Так що, магія все-таки існує й існують інші маги? — не втримався Нік.

Він був настільки збуджений, що навіть схопився з каменю. Роксана відкрила очі і підняла голову у відповідь на його такі різкі рухи. Ліна погладила її по голові і вона знову заспокоїлася й лягла. А Нік, правильно зрозумівши реакцію вовка, сів на місце.

— Так, існує і магія, і маги, — спокійно відповіла Ліна.

— Чудово! Розкажіть мені про це! — Ніка з’їдала цікавість і професійний інтерес. — Про це треба написати. Необхідно розповісти людям.

— Навіть якщо я тобі розповім, а ти напишеш, всі сприйматимуть це як чергову фантастичну книжку.

— Але ви ж можете їм показати, що це правда. Ви ж можете все це магічне?

— Дещо я можу, але геть не все, — з якимось смутком сказала Ліна. — Та й не буду нічого нікому показувати і доводити. Я тут, щоб оберігати цю таємницю, а не всім її розповідати.

— А навіщо ж ви мені це розповіли?

— Значить, на це є підстави. Всьому свій час. Прийде він, ти все дізнаєшся, — відповіла вона і, розлютившись, продовжила: — Ти будеш слухати чи ні?

— Буду-буду. Все, мовчу.

— Магія і сила були на Землі завжди. Завдяки їм міняли землю, гори, річки, моря. Будували міста. Ти ж чув про атлантів. Так ось вони були сильними чарівниками. Вони створювали нову цивілізацію на Землі. Але я не буду тобі зараз розповідати історію атлантів і магії на Землі. Головне, що потім була велика битва між магами. Атланти загинули і разом з ними частина суші, де були основні їх міста. Щоб подальша боротьба не знищила цілу планету, Боги встановили бар’єр для магічної сили. Вона перестала потрапляти на Землю із Всесвіту. Мани на Землі залишилося дуже мало. І це, з одного боку, спасло планету, з іншого — зробила її не магічною. Після загибелі атлантів зникли і більшість їх знань. Лише маленька частина їх використовувалася народами, з якими вони тоді жили поруч. В основному шумери. Але з віками знання про магію розчинилися в часі і в тисячах поколінь. У деяких краях сформувалися слабенькі магічні напрямки. Ти як фахівець у цьому їх чудово знаєш. Це маги, шамани, друїди, мольфари, екстрасенси, вудуїсти і багато інших. Але то були слабкі відлуння колишньої магії. Тому земна цивілізація пішла техногенним шляхом. Люди, щоб спростити собі життя, припинили застосовувати магію, а стали використовувати техніку. Але залишилися й ті, хто береже справжні знання. Нас мало, і ми ретельно зберігаємо свої таємниці. Ось ти згадував Галину, яка у мене вчилася. Ти думаєш, вона хоч щось знає про магію та силу? Та ні, вона навчилася тільки простим першим крокам. Це лише дріб’язок знань. Он Аня у мене вже більше двох років. У неї є здібності, і щось вона вже може. Але їй ще дуже довго вчитися. І аби ти не думав, що все, що я тобі тут розповіла, — марення старої жінки, яка втратила здоровий глузд, я зараз на деякий час дам можливість тобі побачити світ очима мага. Ну що, хочеш? Чи боїшся?

— Безумовно, хочу! — радісно погодився Нік.

— Гаразд. Тоді розслабся, закрий очі і постарайся ні про що не думати.

Він закрив очі та спробував зосередитися. Але викинути з голови все не виходило. Його охоплювала ейфорія від почутого. Магія, сила, чарівники… Це ж просто фантастика наяву.

— Ніку, будь ласка, перестань думати. Ти мені заважаєш. Якщо не можеш звільнити голову, тоді думай про сонце, вітер, небо.

Стиснувши очі ще сильніше, Нік уявив, що дивиться на яскраве сонце. Блакитне небо і на ньому сонце. Він дивиться на нього. Воно полум’яне і ріже очі. По щоках течуть сльози, а він продовжує дивитися на розпечене сонце. Спалах. Він не зрозумів, це був спалах на сонці чи у нього в голові. Обличчя торкнувся прохолодний вітер, і одразу стало легше дивитися на сонце. Воно вже не різало. Воно просто світило. Наче з далеку до нього долинув голос Ліни.

— Все, можеш відкривати очі.

Він нерішуче розплющив одне око, потім друге і спробував подивитися навколо. Йому здалося, що світ, і без того яскравий, ще більше розмалювали додатковими фарбами. Кожен предмет мав ауру. Дерева, каміння, земля і навіть вовки, що лежали поруч. Він подивився на Ліну і побачив її ауру. Вона була срібною із блакитними та білими лініями. Нік подивився навколо і побачив слабкі сріблясті, майже прозорі лінії. Іноді від предметів відривалися зернята, що світилися та вливалися в ці лінії. І тут ніби клацнули вимикачем. Навколо стало темно. Він повернувся, але довкола була темрява. І знову голос Ліни:

— Можеш відкривати очі.

Нік від подиву злякався. Але у нього ж відкриті очі! Невже він став сліпим?

— Ніку, відкривай очі. Не бійся, — голос жінки був все наполегливішим.

Гість зібрав волю у кулак та заплющив очі, а потім відкрив їх знову. Навколо був ліс. Він був на тій самій галявині. Кругом нічого не змінилося, тільки зникли додаткові фарби.

— Ну, що ти бачив? — Ліна підійшла до нього і поклала долоню йому на чоло. Рука була прохолодна і повернула трохи спокою його думкам.

— Я бачив аури всіх предметів, бачив лінії, бачив зернята, що світилися. Що це все таке? Що я бачив? А