Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума

— А складно сплітати заклинання?

— Спочатку заклинання не сплітаються, а використовують вже готові прості шаблони, а після того, як навчишся правильно робити прості магічні дії, тоді починають вчити працювати з потоками магічної енергії і самим створювати з неї щось. Але хоча я і пробувала, у мене поки не виходить. Та й Ліна каже, що, навіть якщо я довго буду вчитися, то все одно більше зможу правильно лікувати травами, ніж магічними заклинаннями.

— А як давно вона тебе вчить?

— Уже років зо два. Але більше травам і природним силам. Магію ми почали вчити десь півроку тому. Тоді вона активувала моє Зерно і я почала бачити магічним зором і навчилася використовувати ману.

— І як тобі, подобається?

— Звичайно, це так цікаво! Але дуже багато і довго треба вчитися.

Нік хотів ще щось запитати у Ані, але тут прокинулася хвора. Дівчина відразу дала їй попити приготованого відвару і показала знаками гостю, щоб більше на заборонені теми не говорив при сторонніх.

— Ну ось, лікування пройшло добре, — сказала Аня пацієнтці. — Камінці Ліна роздрібнила. Зараз треба багато пити, щоб пісок вийшов сам. Трохи болітиме в спині, але через кілька днів мине. Я ось тут вам залишу глечик з відваром, ви його пийте і буде легше. А завтра до обіду вже можна буде їхати додому.

— Спасибі тобі, донечко, — сказала Марта. — Я вже місяць від цього болю навіть спати не могла. Бога молила, щоб швидше до себе забрав. Я зараз як на світ народилася. Нічого не болить. Ліна просто свята. Мене з того світу, можна сказати, витягла.

— До вечора вам вже легше буде, ось ви їй все самі і скажете, а зараз просто полежіть спокійно, багато пийте і відпочивайте, — промовила Аня і вийшла з кімнати, виштовхавши попереду себе Ніка.

Після вечері він заглянув у палату до хворої. Та спала, як немовля. Очевидно, біль минув і вона змогла нарешті виспатися спокійно. Ліна, повечерявши, влаштувалася в своєму зручному кріслі перед каміном і дивилася закритими очима на вогонь. Вона втомилася, тому Нік вирішив не турбувати її своїми питаннями. Він вийшов на вулицю, щоб насолодитися вечірньою прохолодою, але комарі швидко загнали його назад в будинок. Аня щось читала в бібліотеці і попросила його не заважати. Тому він пішов до себе в кімнату і взявся записувати в комп’ютер все, що побачив і дізнався за останні два дні. Так і заснув разом з ноутом на ліжку. Ноуту через півгодини набридло слухати хропіння власника, тому він вимкнувся. А може, просто закінчилася зарядка батареї.

Вранці Нік схопився з ліжка, як тільки-но почув голос Ліни біля дверей. Приймати ще один душ в ліжку йому дуже не хотілося. За сніданком всі були задоволені. Мольфарка відпочила і виглядала бадьорою. Вона запропонувала своєму гостю розгулятися в лісі до обіду. І апетит нагуляти, і поговорити. Перед тим вони заглянувши до хворої і перевірили її стан. Цього разу Ліна і Нік майже не говорили про магію. Жінка сказала, що поки вона не може всього розповідати. Нік не наполягав. Він і так побачив і дізнався дуже багато нового для себе. Вони трохи прогулялися лісом, говорили про природу, про життя, про людей. Поруч був Прайм. Він хотів побігати з новим другом, але Ліна сказала йому щось невідомою мовою і той, ображено подивившись на Ніка, втік. До обіду вони повернулися, аби перевірити хвору. Марта вже не лежала на ліжку, а сиділа у дворі і розмовляла з Анею.

— Як ти себе почуваєш, Марто? — запитала Ліна.

— Я навіть не знаю, що сказати, — відповіла та і почала плакати. — Я вперше за багато років не відчуваю болю. Спасибі тобі, Ліно! Я ніби знову на світ народилася. Хоча вже помирати скоро.

— Ось тепер навіть не думай помирати! — сказала мольфарка. — Хіба ж я даремно стільки сил на тебе витратила? І досить ревіти. Радіти треба!

— То це від радості.

— Аню, ти дала Марті настій для пиття, щоб легше пісок вийшов? — запитала Ліна.

— Так, звичайно. Вона з учорашнього дня його п’є і з собою я їй налила, — відповіла дівчина. — А он вже і сини Марти прийшли.

Хвора піднялася з крісла і повернулася до Ліни. На очах у неї все ще стояли сльози. Вона, мабуть, щось хотіла сказати мольфарці, але не змогла. Лише підійшла до неї і міцно обняла.

— Гаразд-гаразд. Іди вже. Сини он стоять, тебе чекають з нетерпінням, — сказала Ліна.

Марта взяла невеликий глечик із настоянкою для неї і повільно пішла до синів, які чекали її біля двох дубів. Вона весь час оглядалася на Ліну, ніби перевіряючи, чи було це з нею насправді, чи тільки здалося. Нік і Аня пішли з нею, щоб допомогти. Сини, вже теж не молоді, стояли і мало не плакали від радості. Вони обняли Марту, не вірячи, що за день мольфарка повернула до життя їхню маму. Трохи далі стояв біля воза Михайло і просто посміхався, дивлячись на них усіх. Для нього, зв’язкового Ліни із зовнішнім світом, це вже стало звичною процедурою. Він вже не дивувався чудесним зціленням, а тільки радів за людей. Сини посадили Марту на віз і вони повільно поїхали в село.

— Аню, а скільки вони заплатили за таке немаленьке диво? — запитав Нік.

— Поки ніскільки. Ми зазвичай рідко беремо гроші. Звідки в селі великі кошти на лікарів? Але це завжди Іван домовляється. Ми просто просимо, коли треба,