Золотий маг. Книга 1. Зерно - Микола Олександрович Бакума

Людині наснився сон. За прилавком в магазині замість продавця стояв Господь.

— Боже! Це ти?

— Так, Я, — відповів Бог.

— А що у Тебе можна купити?

— Все, — була відповідь.

— Тоді мені б хотілося здоров’я, щастя, любові, успіху та багато грошей.

Бог посміхнувся і пішов за замовленим товаром. Незабаром Він повернувся з невеликою картонною коробочкою.

— Це все?! — вигукнув чоловік.

— Так, — відповів спокійно Бог. — Хіба ти не знав, що у Мене продаються тільки зерна?

Думки почали плутатися. Подіяло лікувальне зілля, яке йому дали. Нік насилу озирнувся навкруги. Палату госпіталю магічної Школи наповнювала нічна темрява, що де-не-де розривалася невеликими колами світла від палаючих масляних ламп. Біль у плечі потроху стихав. Поруч з ним, на зсунутих ліжках, лежав поранений демон. Він руками підтримував живіт. На білих бинтах з’явилися червоні плями крові, проте, незважаючи на біль, він про щось голосно сперечався з Хранителем. Нік чув слова, але зрозуміти їх вже не міг. На підлозі, в центрі пентаграми, лежав мертвий маг із розірваним горлом. Як же багато всього сталося! А лише півроку тому про таке Нік міг хіба що прочитати в кумедних фантастичних книжках. Очі злипалися. Зілля вступало в свої права. Втомлений від останніх подій мозок видавав за сон картинки з такого спокійного недалекого минулого.

Теплий травневий вечір непомітно здавався ночі. Зручно вмостившись на дивані з шматком піци в руці, Нік втупився в телевізор, механічно клацаючи пультом, перемикаючи канали. Картинки, наче в калейдоскопі, бігали, скакали, накладалися, змінюючи одна одну. Він вже не раз прокрутив не зупиняючись всі канали. Думки бігали десь далеко, а палець все натискав і натискав кнопку. Останній місяць весь час щось ніби муляло, шкребло його в середині, не знаходячи виходу. Постійні чудернацькі думки про сенс свого існування не давали спокійно насолоджуватися ні життям, ні роботою. Може, це початок кризи середнього віку, мимоволі припускав він. Дурнувате питання «Що ж він зміг досягти в свої сорок років?» дратувало. Але навіть перебільшення своїх заслуг малювало досить сумну та жалюгідну картину.

Так, йому вже набігло сорок. Єдиним його справжнім досягненням були діти. Син і донька. Та й ті не жили з ним. Він рано став батьком. Діти вирости і розбіглися. Син мешкав окремо зі своєю дівчиною. А донька — з колишньою дружиною в іншому місті. Навчалася в університеті. З дружиною вже два роки як розлучився. Розійшлися тихо, напевно, втомилися один від одного. Залишилася тільки робота. З цим йому пощастило. Хоча шлях до цієї роботи був довгим і заплутаним, та зараз він займався тим, що приносило втіху і задоволення, а також непогані гроші. Працював він журналістом у відомій і популярній газеті. Навіть доріс до своєї рубрики. У щоденному номері видання друкували його короткі статті про всілякі паранормальні явища. А в щотижневому розширеному випуску у нього була ціла сторінка, присвячена цій темі. Його ще змолоду вабило всяке таке незвичайне, що виходить за рамки загальноприйнятого. Він навіть навчався на курсах екстрасенсів. Але екстрасенс з нього не вийшов, хоча він дуже серйозно до цього ставився і навіть успішно склав іспити. Зрозумівши, що лікувати людей і розплутувати загадкові історії у нього не вийде, він ревно взявся читати про це, збирати інформацію і пропагувати все, що було прийнято називати екстрасенсорним. Потім успіхи Ніка на цьому поприщі помітили в газеті, запропонувавши посаду журналіста — висвітлювати теми, які його так цікавили. Виявилося, що це була не лише одного його пристрасть. Якийсь незвичайний потяг людей до цієї закритої і містичної теми зробили Ніка популярним у специфічних колах і потрібним для газети. Тому що люди писали до редакції і вимагали матеріалів на цю тему. За час роботи Нік потоваришував з безліччю неординарних особистостей. Дехто з них справді мали феноменальні властивості і були справжніми екстрасенсами, магами, цілителями. А у декотрих були дуже великі амбіції і багата фантазія. Зустрічалося чимало шарлатанів та пройдисвітів, ну і куди ж подітися від міських божевільних. Кожного разу, коли він друкував свої статті, ті писали, дзвонили, вдиралися в офіс газети, проклинали, залякували, наврочували. Чого тільки не робили! Він боявся і весь час ходив до тих своїх знайомих екстрасенсів, які таки мали реальні здібності. Вони кожен раз, оглядаючи його, з подивом зазначали, що ніяка потойбічна зараза до нього не причепилася. Чи прокльони були слабенькі, чи то з часом він обріс імунітетом до таких дій… Хоча сам Нік глибоко в душі вважав себе екстрасенсом і такий захист приписував своїм талантам і здібностям. Правда, всі знайомі екстрасенси стверджували, що у нього немає ні грама таких здібностей. Але хто ж добровільно погодиться з цим?

Знайоме обличчя на екрані телевізора вирвало його з заціпеніння і спогадів. Палець сам по собі перестав натискати кнопку, зупинивши мерехтіння картинок. Це була знана карпатська цілителька. Півроку тому Нік брав у неї інтерв’ю після її участі в програмі «Битва екстрасенсів». Але тоді нічого особливого в ній не помітив. Екстрасенс середньої руки. Не без таланту. Єдине, що його тоді зацікавило, — це природна магія, якою вона користувалася. Не так багато залишилося людей,