Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

— Гарний майданчик ви знайшли! І до містечка близько, еге? — звернувся до мене Дон, так наче нічого й не сталося.

Наші перші клієнти — два хлопці на мотоциклі «хонда» — видимо зацікавились тим, що відбувається на їхніх очах.

— Що значить близько до містечка? — прокричав я, перекриваючи гуркіт од двигуна, який усе ще лунав у моїх вухах.

— Ну, рукою подати.

— Та ні, я не те. Як розуміти це приземлення? Як ти зміг посадити «Тревел-ейр»?

Дон підморгнув мені:

— Чари!

— Ні, Доне… справді! Я ж бачив, як ти приземлився!

Він добре бачив, який я вражений — і то не просто від страху.

— Річарде, ти хочеш знати, чому ширяють у повітрі гайкові ключі, як зцілювати від усіх хвороб, перетворювати воду на вино, ходити по хвилях і саджати «Тревел-ейр» на стофутовому майданчику? Ти хочеш знати, в чому секрет усіх цих чудес?

У мене було таке відчуття, наче він націлив на мене лазер.

— Я хочу знати, як ти тут приземлився…

— Слухай-но! — гукнув він через безодню, що розділяла нас. — Що таке цей світ? І все в ньому? Ілюзії, Річарде! Кожна його часточка — ілюзорна! Це ти розумієш?

Тепер він не підморгував і не всміхався, так наче раптом розгнівався на мене через те, що я не відав цього раніше, ще хтозна-відколи.

Мотоцикл зупинився біля хвоста його літака — хлопцям не терпілося політати.

— Гаразд, — тільки й спромігся вимовити я. — Ілюзії то й ілюзії.

Хлопці полетіли з ним, а мені належало знайти власника ділянки, перше ніж він знайде нас, і попросити в нього дозволу скористатися з його випасу для польотів.

Єдино можливий спосіб описати зльоти й посадки, що їх того дня робив літак Шімоди, — це припустити, ніби він був лише підробкою під «Тревел-ейр». Скажімо, ніби то був «Е-2» чи вертоліт, що його убрали в шати «Тревел-ейра». Для мене набагато легше було сприйняти те, що гайковий ключ дев’ять шістнадцятих плаває в повітрі, наче невагомий, аніж зберігати спокій, спостерігаючи, як злітає важкий біплан з двома пасажирами на борту із швидкістю тридцять миль на годину. Одна річ — вірити в вознесіння, коли ти його бачиш, і зовсім інша — вірити в чудеса.

Я затято розмірковував над Доновими словами. Ілюзії. Хтось говорив про це раніше… у моєму дитинстві, коли я навчався фокусів. Це говорили фокусники! Вони обережно переконували нас: «Погляньте, те, що ви зараз побачите, зовсім не чудо, і не чаклування. Насправді це — ілюзія чуда». Потім вони виймали канделябр із волоського горіха і обертали слона на тенісну ракетку.

У спалаху проникливості я витяг з кишені «Посібник Месії» і розгорнув його. На сторінці було лише два речення.

Не існує проблеми,

яка б не несла тобі

дарунка.

Ти шукаєш проблем,

тому що тобі потрібні

їхні дарунки.

Не можу пояснити чому, але ці слова полегшили моє замішання. Я прочитав їх ще до того, як збагнув, що мої очі заплющені.

Містечко називалося Трой, і той випас обіцяв бути для нас не менш гостинним, ніж була сіножать у Феррісі. Але у Феррісі я відчував певний спокій, а тут повітря немовби загусло від напруги, що мені аж ніяк не подобалось.

Політ — ця чи не єдина в житті наших пасажирів пригода — був для мене повсякденним ділом, що його тепер затьмарював отой незбагненний неспокій. Моєю пригодою був цей дивовижний чоловік, неймовірний спосіб, у який він примушував літати свій біплан, і чудернацькі слова, що ними він послуговувався для пояснень.

Жителі Троя були приголомшені чудесними польотами «Тревел-ейра» не більше, ніж був би я, коли б почув, як ополудні задзвонив котрийсь із міських дзвонів, що мовчав останні шістдесят років. Вони просто не відали, що на їхніх очах діється неможливе.

— Дякуємо за політ, — казали вони.

— Оце і все, чим ви заробляєте собі на життя?.. Хіба ви ніде не працюєте?..

— А чому ви обрали таке маленьке містечко, як Трой?..

— Слухай, Джеррі, твоя ферма не більша за коробку від черевиків!..

Пополудні в нас було чимало клопоту. Багато людей приходило політати, і ми мали заробити багато грошей. І все ж таки внутрішній голос підказував мені: виплутуйся з цієї халепи і тікай звідси. Я не раз нехтував такі попередження раніше і потім завжди шкодував.

Близько третьої години я заглушив двигун: треба було заправляти бак, і я двічі сходив з двома п’ятигалоновими каністрами по автомобільний бензин до колонки Скеллі. Зненацька мене наче вдарило: я ж іще жодного разу не бачив, щоб «Тревел-ейр» заправлявся пальним. Шімода не заливав бензином бак свого літака відтоді, як ми зустрілися в Феррісі, і я на власні очі бачив, як він літав на цій машині сім годин і вже розпочав восьму без краплини бензину чи масла. І хоч я знав, що він добра людина й не завдасть мені лиха, я знову злякався. Якщо ви поставите собі за мету суворо ощадити пальне, до мінімуму збавлятимете оберти, а суміш для крейсерської швидкості буде гранично збідненою, то й тоді ви зможете утримати «Тревел-ейр» у повітрі лише п’ять годин. Але не вісім. І яких — безперервних зльотів і посадок.

Тимчасом як я наповнював бензином бак у центральному відсіку і заливав