Єретики Дюни - Френк Херберт

— Ніколи! Та… та є одна річ. Що ви плануєте з цим гхолою Дунканом Айдаго та дівчиною Шіаною?

— Ми їх схрестимо, звичайно. А їхні потомки промовлятимуть від нашого імені до всіх потомків Пророка.

— На всіх планетах, куди ви їх заберете!

— На всіх цих планетах, — погодилася вона.

Вафф відкинувся на спинку крісла. «Я тебе піймав, Превелебна Мати, — подумав він. — Головними у цій спілці будемо ми, а не ви. Гхола не ваш: він наш!»

Одраде бачила у Ваффових очах тінь застережень, але знала, що зважилася на стільки, скільки посміла. Якби зайшла задалеко, це викликало б сумніви. Хай там як, вона звернула Сестринство на новий курс. Тепер Тараза не зуміє уникнути цього союзу.

Вафф вирівняв плечі дивно юнацьким жестом, що не пасував до древньої мудрості в його очах.

— Ах, і ще одне, — сказав він, почуваючись Паном Панів, що говорить власною мовою і наказує всім, хто його чує. — Ви допоможете нам поширити цей… цей Атрідівський маніфест?

— Чому ні? Це я його написала.

Вафф різко схилився вперед.

— Ти?

— Думаєш, це міг зробити хтось із меншими здібностями?

Він кивнув головою, переконаний без дальших доказів. Це стало паливом для думки, що спалахнула в його свідомості, фінальною крапкою їхньої союзної угоди: відтепер могутні уми Превелебних Матерів стануть радниками тлейлаксу на кожному кроці! Чи має значення, що ці блудниці з Розсіяння переважають їх кількісно? Хто може дорівнятися такому поєднанню мудрості та нездоланної зброї?

— Заголовок маніфесту теж правдивий, — промовила Одраде. — Я істинний потомок Атрідів.

— Ти станеш однією з ваших розплідниць? — відважився він.

— Мій розплідний вік майже проминув, але я до ваших послуг.

***

Ми пам’ятаємо друзів у війнах, забутих нами.

Пам’ять цю закарбовано в наших глибоких ранах.

Болісна пам’ять про битви зі стертими вже іменами.

Ми не хотіли цих воєн, не вертаймось до них думками.

Що здобули ми, а що назавжди поховали в курганах?

Пісні Розсіяння

Бурзмалі продумав свій план, опираючись на те, чого навчився від башара, але на власний розсуд вибрав із численних опцій та обміркував запасні варіанти на випадок збою. Це було прерогативою командира! З потреби він вивчив про територію усе, що можна.

За часів Старої Імперії та навіть за правління Муад’Діба район довкола Твердині Гамму був лісовим заповідником, покритим пагорбами, що здіймалися значно вище за нафтоносні обшири, які становили переважну частину Харконненівської території. На цих пагорбах Харконнени вирощували найкращі види пілінгітама — дерева, що за всіх часів було твердою валютою, найбільші багачі завжди дуже його цінували. Споконвіку знавці воліли оточувати себе благородною деревиною, а не штучними матеріалами масового виробництва, раніше відомими як поластин, полаз і пормабат (пізніше їх скоротили до тин, лаз і бат). Вже у Старій Імперії існувала зневажлива мітка для власників дрібніших капіталів і представників Менших Домів, що постала зі знання про вартість рідкісної деревини.

«Він — П3», — казали про тих, хто оточував себе дешевими копіями, зробленими з нешляхетного матеріалу. Найбагатші, навіть якщо змушені були використовувати один із цих жалюгідних П3, за можливості приховували його за П1, пілінгітамом.

Бурзмалі знав це все і ще більше, коли послав своїх людей на пошуки стратегічно розміщеного пілінгітама поблизу не-кулі. Ця шляхетна деревина мала багато цінних якостей, що робили її бажаною сировиною для вмілих майстрів. Зі щойно зрубаним пілінгітамом можна було працювати, як з м’яким деревом; висушений і старий зберігався як тверда деревина. Поглинав багато пігментів, а під кінець роботи могло здатися, що це його природний зернистий відтінок. Іще важливіше те, що пілінгітам був невразливим до грибків, і жодна комаха не вважала, що він годиться їй на обід. І, нарешті, його не брав вогонь, а старі живі дерева росли назовні, так що всередині зоставалася порожня труба.

— Зробимо несподіване, — сказав Бурзмалі своїм шукачам.

Він помітив характерну лаймову зелень пілінгітамового листя, уперше пролітаючи над цим районом. За Голодних Часів ліси на цій планеті були об’єктом нападів та вирубування, але величні П1 далі вели достойне життя між хвойними і листяними деревами, насадженими за наказом Сестринства.

Шукачі Бурзмалі знайшли такий П1, що височів над пагорбом поблизу не-кулі. Розпростер своє покрите листям гілля майже на три гектари. Пополудні визначеного дня Бурзмалі розставив приманки на певній відстані від цієї позиції та відкрив тунель із неглибокої болотистої низини до порожньої серцевини пілінгітама. Там облаштував свій командний пункт і помістив усе, потрібне для втечі.

— Дерево — це форма життя, — пояснив він своїм людям. — Воно замаскує нас від життєвідстежувачів.

Несподівано.

Складаючи плани, Бурзмалі ні на мить не припускав, що всі його дії зостануться непоміченими. Він міг лише розтягти свою вразливість, щоб складніше було здогадатися, у чому ж вона полягає.

Коли атака почалася, Бурзмалі побачив, що все йде згідно з попередньо передбаченою схемою. Як він і припускав, напасники покладалися на не-кораблі та велику кількісну перевагу. Так само було під час штурму Твердині Гамму. Аналітики Сестринства запевнили його, що головну загрозу становлять сили Розсіяння, потомки тлейлаксу, підвладні дико брутальним жінкам, які називають себе Всечесними Матронами. Він вбачав у цьому не відвагу, а надмірну самовпевненість. Справж­ня відвага входила до арсеналу кожного учня, вишколеного башаром Майлсом Теґом. Допомогло й те, що Теґ міг вдаватися до імпровізацій у межах плану.

Через свої реле зв’язку Бурзмалі міг відстежити втечу Дункана й Люцілли, що поквапом вибиралися вгору. Солдати з комунікаційними шоломами і приладами нічного бачення створили чудовий спектакль там, де було розставлено приманки, а Бурзмалі та його відбірні резерви тим часом не зводили очей з напасників, ніяк не виявляючи своїх позицій. Теґові переміщення легко було відстежити, так шалено він відбивав наступ.

Бурзмалі зі схваленням помітив, що Люцілла не припинила бігу, почувши, як наростає шум битви. Зате Дункан намагався зупинитися і ледь не звів план нанівець. Але Люцілла врятувала становище, ткнувши Дункана в болісне нервове сплетіння та різко гримнувши: «Ти нічим йому не допоможеш!»

Виразно почувши її голос через підсилювач шолома, Бурзмалі тихцем вилаявся. Інші, напевне, теж почують! Хоча, без сумніву, вони вже її знайшли, використавши життєвідстежувач.

Бурзмалі віддав субголосовий наказ через мікрофон, ім­плантований йому в горлянку, і приготувався покинути свою позицію. Більшу частину його уваги поглинав підхід Люцілли й Дункана. Якщо все піде за планом, його люди поведуть цю пару вниз, а двоє інших, без шоломів та відповідно перевдягнених, продовжуватимуть втечу до розставлених приманок.

Тим часом Теґ прокладав захопливо руйнівний шлях, яким міг уже проїхати землехід.

До Бурзмалі ввірвався ад’ютант:

— Двоє напасників поблизу башара, ззаду!

Бурзмалі відмахнувся. Не міг присвятити надто багато уваги шансам Теґа. Усі сили слід було зосередити на порятунку гхоли. Бурзмалі дивився вниз, подумки з силою повторюючи:

Давай! Біжи!