Принц Ґаллії - Олег Євгенович Авраменко

— Господь з тобою, золотце! — врешті не витримавши, урвала фрейліну Марґарита. — Ну, хіба можна так? Бурмотиш собі під ніс, ніби монах десяту молитву. Це ж тобі не Псалтир.

— Перепрошую, пані, — з лицемірним смиренням промовила юна дівчина. — Але мені справді миліше Священне Писання, ніж вся ця світська писанина.

Принцеса криво посміхнулася:

— Авжеж, звісно. Трохи не забула! Ти ж у нас святенниця…

— Ніяка я не святенниця, — запротестувала дівчина. — Просто порядна жінка, і квит.

— А чи жінка? — засумнівалася Марґарита. — Зовні ніби схожа — і цицьки в тебе на місці, і дірочка між ногами є, часом навіть місячне буває, — та все це лише зовнішні ознаки. А як там усередині? Чи відчуваєш ти себе жінкою? Навряд. Ти просто маленька гівнючка, Констанцо, дуже любиш видрипуватися й корчити із себе статечну та побожну даму. Кожна нормальна людина має щось від розпусника, а щось від ханжі — та тільки не ви з Беатою. Мабуть, ще в материнській утробі пересварились і не змогли розділити між собою ці дві риси, тому ти взяла собі все святенництво, а твоя сестра — всю розпусність. І ось результат: ти кидаєшся на кожного стрічного попа за благословенням, а Беата лягає під кожного стрічного хлопця… І це в її віці!

— Через те вона ваша улюблениця, — ображено відповіла Констанца. — На відміну від мене — що, втім, не дивно. Адже порядність при вашому дворі вважається мало не за злочин.

Марґарита підвелася на лікті.

— Е-ге-ге, пташечко! Швиденько зміни пісеньку, вона мені не до смаку. Раджу тобі заткнути пельку.

— А я не можу далі мовчати! — у праведному запалі відказала дівчина.— Сумління не дозволяє…

— Сумління, кажеш? — прогарчала принцеса. — Зараз ми побалакаємо з твоїм сумлінням!

Вона скинула з ніг плед, в очах її замерехтіли недобрі вогники. На щастя для фрейліни, в цей критичний момент двері спальні прочинилися й досередини зазирнула Марґаритина покоївка.

— Пані…

— В чому річ, Лідіє? — незадоволено запитала принцеса. — Знову припхався Рікард? То накажи варті гнати його втришия і більше не турбуй мене з цього приводу.

— Перепрошую, пані, та це не пан віконт.

— А хто ж?

— Монсеньйор Аквітанський. Молодший, зрозуміло.

— Ого! — Підібгавши під себе ноги, Марґарита сіла в ліжку. — Диво, та й годі!… Що ж, запроси його.

Покоївка із сумнівом глянула на нічну сорочку принцеси, що майже не приховувала її принад, а швидше огортала їх напівпрозорим рожевим серпанком.

— На вас щось надягти, пані?

— А хіба я гола? — роздратовано кинула Марґарита. — Запроси принца, кажу тобі.

Покоївка скорилась, і за хвилину до спальні ввійшов Філіп. Він оцінливо поглянув на принцесу і всміхнувся. Її нічна сорочка справила на нього щонайприємніше враження, і десь на задвірках пам’яті він зробив собі замітку неодмінно роздобути двійко таких самих сорочок для Амеліни.

— Добрий вечір, кузене, — сказала Марґарита привітно. — То пак, доброї ночі… Уявіть собі, — швидко заговорила вона, не даючи Філіпові часу на вибачення, — це жахливе дівчисько мало не довело мене до сказу. Отож що ви з’явилися вельми доречно.

Філіп уважно придивився до фрейліни, на яку спершу кинув був лише побіжний погляд. На обличчі його відбився безмежний подив.

— Оце так сюрприз! — зачудовано мовив він. — Ти вже тут, крихітко! Але як ти встигла?

Дівчина здивувалася не менше за нього:

— Прошу, монсеньйоре?

— Ти це облиш! — відмахнувся Філіп. — Я добре роздивився тебе, коли ти була в ліжку з Маріо…

Фрейліна підскочила, мов ужалена.

— Монсеньйоре! — обурено вигукнула вона.

— Та годі вже, годі! — Філіп грайливо погрозив їй пальцем. — Не придурюйся. Хочеш приховати від своєї пані, що позбавила мого пажа невинності? Ну, ні, нічого в тебе не вийде.

Зненацька Марґарита вибухнула гучним сміхом і заходилася лупцювати кулаками подушку.

— Ой, сміхота! Ой, не можу!…

Сміючись, вона була ще привабливішою, і мимоволі Філіп зосередив усю свою увагу на ній.

— Ви обізналися, любий принце, — пояснила вона, трохи заспокоївшись. — Констанца тут ні до чого. У ліжку з вашим пажем ви бачили її сестру Беату. Вони близнючки.

— Он воно що! — розсміявся Філіп. — А я вже не знав, що й подумати. — Він повернувся до фрейліни: — Даруйте, панно, за помилку. Я уявлення не мав, що в подруги Маріо є сестра, схожа на неї, як дві краплі води.

— Іди спати, золотце, — додала Марґарита. — Ти вільна.

Дівчина мовчки вклонилася їм обом і вийшла зі спальні, нагородивши Філіпа на прощання далеким від захоплення поглядом.

— Ніколи ще не зустрічала таких схожих і водночас таких різних людей, як Констанца та Беата, — задумливо промовила Марґарита їй услід.

— А хто вони, власне, такі? — поцікавився Філіп.

— Небоги його еміненції нашого дорогоцінного єпископа Памплонського. Він обожнює Констанцу, що не дивно, і вельми прохолодно ставиться до Беати, що також зрозуміло. Тільки от біда — весь час плутає їх… Ну, все, годі про цих диво-сестричок. Сідайте, кузене, не стовбичте.

Філіп послухався її поради і сів на шовкову подушку, що лежала на підлозі в ногах ліжка.

— Кузино, я дуже перепрошую за це вторгнення…

— Ой, не треба! Не псуйте мені настрою вибаченнями! Хай що привело вас до мене о цій пізній порі, я дуже рада вашим відвідинам. — Вона обхопила коліна руками, трохи схилила голову до правого плеча і пильно поглянула на Філіпа. — Ви чимось схвильовані, кузене? Що сталося?

— Та так, нічого особливого. Просто мені не спиться.

— Мені теж, — підхопила Марґарита і з чарівною безсоромністю додала: — Останнім часом я погано засинаю сама.

— І що ви пропонуєте? — невинно спитався Філіп.

— А що, по-вашому, я маю запропонувати?

— Як