Лицарі сорока островів - Сергій Лук'яненко

- Давай, Дімо.

Дбайливо, немов сплячу дитину, я дістав з ящика динамітну шашку, простягнув Тимуру. Жовтий брусок м'яко опустився на нижню полицю шафи. Поруч ще один. І ще. І ще…

— На три полиці вистачить, — не припиняючи роботи, припустив Тимур. — Ось тільки, як із детонатором…

— Рита казала, що чашки з продуктами майже завжди перекидаються, іноді навіть б'ються. Отже, телепортація проводиться грубо, неточно. Повинно спрацювати… — Кріс сказав це досить впевненим тоном, але я не бачив його обличчя. Десяток свічок, що горять у кімнаті, стояли кроків за п'ять від нас. І не дивно - в руках у Кріса була бляшанка з останками пороху.

- Готово, - Тимур, не дивлячись, простяг руку. Кріс вклав йому в долоню бляшанку.

Обережним рухом Тимур висипав порох на динамітні «цеглинки», покладені на верхній полиці. Запитав:

- Скільки часу?

Кріс глянув спочатку на ліву руку, потім на праву. Для надійності він забрав у Ритки її годинник.

- Без десяти дванадцять.

- Свічку.

Повагавшись секунду, Кріс відійшов до столу. Повернувся з новенькою, щойно запаленою білою свічкою. Сказав:

- Можливо, я? Якщо ти її впустиш…

- Свічку.

Більше Кріс нічого не казав. Він простяг Тимуру стеариновий циліндрик з танцюючим язичком полум'я, і ​​підійшов до мене. Затамувавши подих, ми стежили за повільними, плавними рухами Тимура.

Він обережно встромив свічку в складену з пороху буру гірку. Свічка увійшла до половини, полум'я затремтіло, потяглося вниз, до темних крупин... Тимур скам'янів.

Полум'я випросталося, лизнуло вогненним язичком дерев'яну полицю. Тимур почав розтискати пальці — і свічка затремтіла, наче прилипла до його долоні. Тимур стискав її так сильно, що пальці вдавилися в стеарін.

Він нарешті зміг прибрати руку. Свічка стояла міцно, прозорі гарячі краплі стікали нею на пороховий горбок.

- Свічка горить півгодини? — часто дихаючи, спитав Тимур.

Кріс кивнув головою.

— А тут до пів на п'ятнадцять хвилин. Досить.

Він помовчав і глухо промовив:

— Якщо не спрацює, якщо телекінезу не буде, я її звідти діставати не збираюся. Вже руки тремтять.

Кріс знову глянув на годинник.

— Без п'яти хвилин опівночі.

Полум'я опускалося все нижче, свічка ніби поринала в порохову гірку. Застиглий стеарин утворював навколо неї нерівний гурток. Це було зовсім недоречно — свічка мала залишатися нестійкою, балансувати на тій межі рівноваги, коли за найменшого поштовху зможе впасти на порох.

- Хвилина. Одна хвилина, — Кріс озирнувся на мене, ніби шукаючи підтримки. - Вийдемо звідси?

Я знизав плечима. Якщо телекінезу не буде… і вибухівка здетонує тут… Тоді порятунку можна шукати лише за стінами замку. Але ми вже не встигнемо вибігти назовні.

Дванадцять. Північ.

Жовтий листочок полум'я розгойдувався над порохом. Я раптом зрозумів, що коли простягнути до свічки руку, намагаючись погасити полум'я, воно здригнеться від коливання повітря і спалахне порох. Якщо телекінез не станеться, ми загинемо ще швидше, ніж того хотіли прибульці.

Вогник у шафі згас. Минуло кілька миттєвостей, перш ніж ми розглянули, що динаміті бруски зникли. Замість них на полицях