Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
… Маріолька завжди мене захищала. Вона зараз же поставила Бунцваєві умову: я не повинна в жодному разі працювати з клієнтами, тільки на підсобних роботах. Тож я лагодила дівчатам костюми, прибирала після закриття, іноді допомагала на кухні. Бунцвай зовсім не запровадив там публічний дім, заклад був тіп-топ, кришталь, вітражі, пір’я і танцюристки в блискітках, шампанское й астраханський кав’яр. Але, звичайно ж, до самотнього джентльмена негайно підсідала товариська дама, кожну з яких Ґріша добирав особисто, а над закладом, на другому, третьому й четвертому поверхах, Ґрішка мав кілька апартаментів, завбачливо розділених і з окремими входами, щоб пари не мусили виходити на мороз. Про що я теж довідалася не одразу й не прямо.
… А як? Я підглядала. Підглядала й підслуховувала, цим я займалася, навіть коли займалася чимось іншим, а коли випадала вільна від роботи хвилина, то тим більше: око до шпарини, до прочинених дверей, до щілини, з-за завіси, крізь затемнене скло й навіть отвір для ключа — я підглядала за правдивим життям. Серед Бунцваєвих людей були різні непевні типи, був серед них і Ясьо Бжуз, кишеньковий злодій і ведмежатник, який учив нас для забави, як зламувати замки й красти білизну на горищах. Зрештою, ніхто не зауважить худого дівчиська в одязі прислуги: ми анонімні, наче жандарми в мундирах. Та люди живуть, а ми тут поглинаємо оте життя, воно на нас відтискається, у нас залишається. Вони переживають любовні драми на танцювальних майданчиках, скандали й сцени при електричному освітленні в присутності графів і князів, а ми про це мріємо. В кому, отож, це залягає глибше?
… Пан Бунцвай підловив мене одного разу в компрометуючій ситуації, коли я з-за пальми підглядала за ясновельможним панством у любовних обіймах біля задніх сходів «Тропікалю». Він схопив мене за волосся, потяг у кабінет, покликавши ще Маріольку. Поб’є, думаю собі. Але ні. Велів мені зняти фартушок, розпустити волосся, стати навшпиньки й обернутися довкола себе на килимі перед письмовим столом. І зробив такий жест, такий рух рукою з цигарничкою у бік Маріольки, наче демонстрував їй доказ, визнавав програш у якійсь суперечці або викидав зі себе довго тамовану гидливість. Маріолька зрозуміла, я ні: мені не веліли вийти, але вся їхня розмова була, мов отой жест, півслова й недомовки — вони за щось торгувалися, і Маріолька ніколи мені так і не пояснила, — тобто вона брехала й ніколи не пояснила всього щиро.
… Унаслідок того торгу Ґріша почав посилати мене на уроки французької, уроки каліграфії та правильної мови, танців і гри на піаніно: до того останнього в мене не було таланту. Поспішаю розвіяти ваші підозри: намір був зовсім не таким очевидним, бо Бунцвай не був зацікавлений у черговій панянці на продаж в утриманки якомусь фінансистові чи власникові родового маєтку. Скажімо, він приймає відвідувачів. Панове сидять у фотелях у його кабінеті, покоївка приносить частування, вони виймають папери, запалюють цигарки, клацають на рахівницях. І тут навідується до Ґріші Бунцвая молоденька племінниця, у домашній сукні, розхристане дівча, ах, вуйку, пальчик скалічила, ох, і справді, ну вже, вже, добре, вибачте, панове, моя вихованка, але ж, звичайно, чарíвна дитина, чи не гніватиметеся, панове, на мене, але ж, будь ласка, que femme veut, Dieu le veut — бо все з посмішкою, хихикаючи, підморгуючи товстим рибам і накручуючи завитки на здоровий пальчик. Або ж інша ситуація: іде Бунцвай з візитом у салони, кого він, пика квадратна, акцент вуличний, рубець на чолі, кого він зі собою візьме, пані легкої поведінки з обридним писочком і зачовганою репутацією? Він забере вутлого підлітка, який із чарíвною сором’язливістю розповість літнім дамам польською та французькою мовами про лиха своєї родини, розповість про страхітливі хвороби й доброту пана Бунцвая, який може зовні й грубуватий, але серце — серце в нього золоте! У мене було напоготові кільканадцять різних історій. Дами дуже розчулювалися. Ґріша бурчав щось собі під ніс, він тоді справді почувався ніяково.
… Я дуже хутко втямила, завдяки власній натурі, що, зрештою, не так уже й мало, втямити власну природу, знайти для себе правильне слово, а я знайшла його: брехуха. Не в тому річ, що я добре брехала, — хоча я добре брехала, — а в тому, що я любила брехати. Ви говорили про залежність від азартних ігор. Це теж шкідлива звичка, й також азарт: викриють, чи ні. Ґріша був дуже мною задоволений і довго не відчував небезпеки, але навіть якби він її зауважив, було б уже занадто пізно. Скільки людей упродовж усього свого життя в усьому плине в посередності, їхня робота є лише роботою, тобто способом заробляти на прожиття, і вони обрали її ні на власний смак, ні відповідно до своїх здібностей, ні для задоволення, яке вона їм дає, а лише тому, що їм краще платять, ніж іншим, або й узагалі, бо вона одна їм дає засоби для існування, адже поза роботою — на що вони здатні? Надзвичайно вправно наслідувати кукурікання? Вихилити більше пива, ніж будь-який інший п’яничка в околодку? Бути в чомусь справді майстринею — це виняткове почуття, доступне вкрай не багатьом, виняткове, бо робить тебе винятковою й визначає на все життя. Ти була ніким — тепер ти хтось, а саме те, чого стосується твій дар. А я брешу.
… Усе почалося з того, що я брехала більше, ніж було треба. Спершу ми докладно обговорювали деталі моїх історій; згодом, побачивши, як я собі даю раду, Бунцвай відмовився від суворого контролю. Я пильнувала себе тією мірою, наскільки потрібно було утримувати цілісність брехні. Але до брехні завжди можна щось додати,