Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

Згодом природні умови змусили ящера перебратися на суходіл. Рух з допомогою ребер, як пересуваються наші плазуни, обмежувався великою вагою тіла, тож природа видовжила і перетворила на якусь подобу ніг ребра колосального звіра.

— Ніяк не можу збагнути, чому ящір переслідував вас, якщо він харчується виключно рослинами? — дивувався Вроцлавський.

Ця таємниця лишалась нерозгаданою.

Всі працювали наполегливо, проте за цілий день роботи не встигли навіть прорубати просіку до печери від майбутнього аеродрому.

— Справа просувається надто повільно, — втомлено сказала Молодінова, коли всі зібралися на борту «Ластівки», щоб повечеряти. — Треба щось робити.

— Хай я стану бронтозавром, якщо оці скафандри не замучать нас зовсім! — Фратев роздратовано шпурнув шолом на крісло. — Пріємо, як лицарі в панцерах, а в ім'я чого? Чи не краще розвідати місцевість і знайти придатніше місце для поселення, щоб на шляху не стояла гора принаймні? Добре було б на березі річки: тоді літаки сідали б на воду…

— Я також думаю про це, — кивнула на знак згоди Молодінова. — Але не забувайте, Димитрію, що ми — на становищі первісних людей і, як вони, змушені ховатись від негоди і звірів у печерах. Ось коли налагодимо атомну електростанцію, то… — вона спантеличено замовкла. — Стривайте, а чому б нам не взятись до цього негайно?

— Чудесна ідея! — палко підхопив Фратев. — Справді, реактор може тимчасово попрацювати й просто неба…

— А коли так, — підтримав Чан-су, — то візьмемось до роботи негайно.

Тієї ночі про встановлені шість годин сну ніхто навіть не згадав. Северсон з Мадарашем взяли на себе монтаж насосів і труб, Навратіл з Молодіновою порались біля реактора, Чан-су з Вроцлавським прокладали тимчасову електричну мережу до печери. «Ластівку» було поставлено на якір біля берега так, щоб її прожектори освітлювали місце роботи.

Надвечір другого дня реактор дав струм. В печерах засяяло електричне світло. Новітні робінзони раділи з цього, мов діти.

О, з атомною енергією справа пішла вже по-іншому! Чан-су і Навратіл негайно змонтували високочастотний випромінювач, який не тільки спалював дерева до пня, але й руйнував найтвердіше каміння. Протягом тижня на плоскогір'ї були випалені всі рослини і розтрощено на порох більшість валунів. Ще тиждень витратили на вирівнювання аеродрому та на приготування місця для атомної електростанції в печерному лабіринті.

І ось нарешті настала довгождана мить. Реактори навантажили на «Ластівку», літак знявся в повітря і через кілька секунд вже почав знижуватись над аеродромом. Северсон вів його майстерно: шасі торкнулись землі точно на початку стартової смуги; «Ластівка» зупинилась якраз біля головного входу в підземелля. А через кілька годин на аеродромі приземлилась і звільнена від зелених пут «Стріла». Мандрівники були знову вкупі.

Навряд чи слід описувати наступний місяць життя експедиції. Він був повністю відданий монтуванню підземної атомної електростанції та обладнанню житла, — виснажливій праці, коли доводилось часом використовувати навіть такі примітивні знаряддя, як лом та важіль.

Після пуску реакторів можна було б і спочити. Але на мандрівників навалилися нові турботи: запаси урану, торію та інших ядерних матеріалів вичерпувались; харчів лишалось не більш як на два місяці. Всі мусили перетворитись на геологів і вирушити на розшук радіоактивних елементів.

Спочатку дослідили надра планети в печерах, але геологічна розвідка не дала позитивних результатів. Через кілька днів марної праці стало ясно, що за ураном треба вирушити кудись далі.

Лікарі експедиції — Алена і Вроцлавський — не гаяли часу марно. З допомогою поляризатора радіоактивного випромінювання вони винищили хвороботворні бактерії в печерному лабіринті та в околицях аеродрому; виготували і прищепили кожному з мандрівників спеціальні універсальні вакцини проти можливих квартянських хвороб.

Члени експедиції поскидали скафандри. Вперше за багато років учені вдихнули в себе повітря вільної природи.

Розділ VII
Світло в долині

Група Навратіла лишилась у підземеллі, щоб закінчити побудову житлових приміщень і подбати про атомну електростанцію, а група Молодінової вирушила в похід по атомне пальне. Спочатку дослідили прямовисну кам'яну стінку осторонь головного входу в лабіринт. Показання приладів та геологічна структура скель давали надію, що десь поблизу мають бути значні поклади корисних копалин, але розпочинати роботу в цих місцях навряд чи варто.

Вище вгору було знайдено ще один хід, що вів у надра скель.

— Чудесно! — вигукнула Молодінова. — Скидається на те, ніби сама природа заощаджує наші сили. Мабуть, вона шкодує, що так негостинно зустріла нас.

Прожектори освітили широкий коридор. Він одразу ж круто повернув ліворуч, а потім подерся вгору. Підйом ставав усе важчим.

В одному з місць коридор розширився у печеру.

— Я знайшов жилу вольфраму! — почувся голос Чан-су.

— А я — цинк і молібден, — додала через хвилину Молодінова.

Грубер обійшов печеру і зазирнув до одного з отворів у стіні.

— Казка! — вигукнув він так, що всі злякались. — Йдіть швидше сюди! Б'юсь об заклад, що нічого схожого ви досі не бачили!

Поки мандрівники добігли, Грубер зник у глибині скелі. За ним обережно посунулись і інші. Тільки-но вони вступили в печеру, як їх засліпило яскраве сяйво. Світло прожекторів тисячами відблисків відбивалося од золотої стіни.

Грубер швидко відкрив пляшечку з кислотою і капнув з неї на один з виступів.

— Це справді щире золото! Ми в печері, яка вся з золота!

Молодінова зразу ж опам'яталась від здивування:

— Це справді прекрасна знахідка, але далеко кориснішим був би уран або торій. З золота багато енергії не дістанеш.