Сигнали з Всесвіту - Володимир Бабула

— Пробачте, що турбую вас на квартирі, але справа в мене дуже спішна. В лабораторії на Петржалці я вас уже не застав… Я — інженер Краскін з Москви.

Заяцова з сином пішли геть, щоб не заважати серйозній розмові, а інженер Краскін розкрив портфель і витягнув товстий стос паперів.

— Я вже давно працюю над тією ж проблемою, що й ви: шукаю шлях використання гравітаційного поля для техніки зв'язку. Довго не міг зрушити з місця. Тільки ваше відкриття розкрило мені очі. Під час своїх дослідів я йшов трохи іншим шляхом, але прийшов до того ж висновку. На основі вашого відкриття та свого власного досвіду я опрацював проект гравітаційної передавальної станції. Хочете його переглянути?

Заяц пожадливо перегортав папери і перебігав очима складні розрахунки.

— Так, це правильний шлях — квадратична система передавача, — сказав він нарешті. — Дозвольте вас привітати з величезним успіхом. Ви вже запропонували свій проект Всесвітній Академії?

— Поки що ні. Хотів би запропонувати його разом з вами: втілюється в життя все-таки ваша думка. До того ж ще не вистачає кількох креслень, які ми могли б виконати разом. Якщо ви не дуже втомились, можемо взятися за роботу хоч зараз. Адже йдеться про життя людей на «Промені»…

Заяц охоче погодився.

Не минуло й півгодини, як у темряві засяяли вікна лабораторії на Петржалці.

Перша ніч у печері минула неспокійно. Хоч як втомились мандрівники, але гуркіт кулястих блискавок, що долітав аж у надра скель, гнав від очей сон.

Рано-вранці всі були вже на ногах. Пересвідчившись, що «Ластівка» ціла й неушкоджена, і одержавши аналогічне повідомлення по радіо від Грубера щодо «Стріли», вчені взялись до роботи. Насамперед дослідили підземний лабіринт і знайшли підходящу печеру для атомної електростанції.

Чудесне відкриття зробив Мадараш. Випадково притулившись до кам'яної стіни, він почув дивний шум — плюскання, булькіт і дзюрчання. Спочатку він не зрозумів, що це, але потім догадався:

— Друзі, десь тут дзюрчить вода! Недалеко від нас є підземний водоспад.

Пробна свердловина підтвердила припущення Мада-раша: метрів за два від головного коридора вертикальною шахтою в темну глибінь спадав потік холодної води. Де брав початок підземний струмок — ніхто не знав. Та над цим і не сушили голови. Вода є, а це — найголовніше. До того ж ще й придатна для пиття, як встановила Свози-лова в своїй похідній лабораторії.

Важче було з транспортуванням атомних котлів. З «Променя» на «Ластівку» група Молодінової перенесла їх без будь-яких зусиль, бо там не було сили тяжіння, яка безжально давала про себе знати внизу, на планеті. А такий атомний котел — не якась там дрібничка. Навіть при найбільшій економії матеріалу і найдосконалішій конструкції він важить кілька тонн, бо не можна обійтись без захисної оболонки, яка робиться з найважчих металів.

Спочатку спробували переправити атомні реактори через крутий схил на плоскогір'я, використавши як возик шасі «Ластівки». До скелі над схилом прикріпили великі блоки і протягли через них довжелезний трос. Один його кінець прив'язали до шасі з реактором, а другий — до літака на річці.

Фратев сів до важелів управління і ввімкнув двигуни «Ластівки». Трос натягнувся. Шасі з котлом трохи просунулось піщаною мілиною до схилу.

Однак радіти було зарано. Тільки-но шасі дійшло до підніжжя горба, літак рвонуло назад. Фратев посилив дію ракетних двигунів, та це вже не допомагало: почав тріщати трос.

День було втрачено, а результатів ніяких. Тільки Грубер та Краус повідомили по радіо, що їм вдалося прокласти в хащах десятиметрову смугу і цим частково звільнити «Стрілу» з полону.

Хоч цілоденна праця страшенно виснажила всіх, мандрівники довго не могли заснути в своїй підземній спальні: кожен думав про те, як би знайти спосіб переправити реактори до печери.

Вже було далеко за північ, коли Северсон нахилився до Навратіла і зашепотів:

— Не спите?.. Почуваю, що ви теж сушите собі голову… А в мене вже готово…

— Як? — тихо запитав Навратіл.

— Хай це буде для вас сюрпризом. За результат я ручаюсь, можете спокійно спати. На добраніч!

Вранці Северсон розкрив свій план:

— Використати вертоліт ми не можемо. Отже, нам повинна допомогти «Ластівка». Завантажимо реактори на неї знову, на плоскогір'ї побудуємо аеродром і приземлимось точно проти входу в підземелля. Що ви на це скажете?

— Не забувайте, що для «Ластівки» потрібна посадочна смуга завдовжки мінімум п'ятсот метрів, — заперечив Навратіл.

— А що нам перешкоджає зробити її ще довшою? Все одно рано чи пізно вона буде потрібна. Чи, може, ви хочете всі вантажі тягати через гору на плечах?

Северсон зрештою переконав своїх товаришів. Надія Молодінова, обрана начальником усієї експедиції на Кварті, розділила екіпаж на дві робочі групи. Перша дістала завдання дослідити умови життя на планеті, а друга — обладнати аеродром.

Свозилова з Вроцлавським взялись за дослідження фауни і флори.

Квартянські рослини дуже відрізнялись від земних, їхні клітини мали довгасту форму, а в діаметрі були набагато більші, аніж клітини рослин на Землі. На щастя, вони містили великий процент вуглецю, як і наші рослини, так що могли служити й паливом.

Вивчення величезного ящера також дало чимало цікавого. З форми зубів Свозилова зробила висновок, що ця тварина — травоїдна. Розтин підтвердив це: у шлунку потвори знайшли рослини, схожі на морські водорості. Розкрилась і таємниця незвичайних дванадцяти ніг: то були, власне, відростки ребер, які давали змогу незграбній тварині швидше пересуватися по суходолу. Її предки, мабуть, жили виключно у воді, — про це свідчили недорозвинені зябра.