Плавучий острiв - Жюль Верн

Плавати в західних областях Тихого океану куди легше, бо їх дуже добре знає капітан-малаєць. На прохання комодора Сімкоо, що потребував його допомоги, капітан Сароль увесь час вартує на вежі обсерваторії. Як тільки виникнуть на обрії перші високості, можна буде одразу підійти до Броманга, найближчого на сході острова архіпелагу, що дозволить обминути численні підводні рифи, розкидані навколо Нових Гебрід.

Може, випадково, а може, бажаючи бути присутнім на весільному святі, але капітан Сароль маневрував настільки повільно, що перші острови з’явились тільки вранці 27 лютого — саме того дня, на який призначено шлюбну церемонію.

Та, зрештою, це й неважливо. Шлюб Уолтера Танкердона і міс Ді Коверлі не буде менш щасливим од того, що його відзначатимуть поблизу Нових Гебрід, і, якщо ці славні малайці матимуть од цього втіху — а вони з цим і не криються, — хай собі беруть участь у весільних святах на Стандарт-Айленді.

Зустрінувши на своєму шляху кілька острівців, Стандарт-Айленд обходить їх, здаючись на дуже точні вказівки капітана Сароля, і прямує до Броманга, залишаючи на півдні висоти острова Тана.

Себастьян Цорн, Фрасколен, Пеншіна й Івернес опинились тут поблизу — за три сотні миль щонайбільше — французьких володінь у західній частині Тихого Океану, де живуть їхні антиподи[136], і розташовані острови Лоялті і Нової Каледонії, що правлять Франції за місце заслання.

Острів Броманга, вкритий вглибині густими лісовими хащами, перетинають численні горби, між якими розстилаються широкі рівнини, цілком придатні до обробітку. Комодор Сімкоо зупиняється на відстані одної милі від бухти Кука на східному узбережжі острова. Підходити ближче було б необережно, бо коралові стрілки, що виступають на поверхні води, висуваються тут у море на півмилі від берега. Зрештою, губернатор Сайрус Бікерстаф не має наміру робити стоянку ані перед цим островом, ані деінде в межах цього архіпелагу. Закінчиться святкування, малайці зійдуть на берег, і Стандарт-Айленд повернеться до екватора й відтіль до бухти Магдалини.

О першій годині дня плавучий острів зупиняється.

За розпорядженням адміністрації міста, всіх робітників, службовців, матросів і солдатів звільнено від роботи, за винятком митної охорони на берегових постах, яка повинна завжди пильнувати свого діла.

Зайве й казати, що погода стоїть чудова, з моря повіває свіжий вітерець. І сонце, як то кажуть, святкує разом з усіма.

— Як видно, це горде світило також слугує багатіям — рантьє! — вигукує Пеншіна. — Якщо вони накажуть йому, як колись Ісус Навин, зупинитися, щоб продовжити день, воно скориться їм! О, всевладність золота!

Не варто перераховувати різноманітні номери ні з чим незрівнянної програми, що її уклав головний інспектор розваг Мільярд-Сіті. З трьох годин всі мешканці міста, околиць, обох портів потоками линуть у парк, до берегів річки Серпентайн. Поважні громадяни приєднуються до натовпу простих людей. Гри викликають загальне захоплення, в якому, можливо, не останнє значення має боротьба за оголошені призи. Танцюють просто неба. Найблискучіший бал відбувається в розкішних залах казино, на якому молодики, дівчата, молоді жінки змагаються між собою у вишуканості й веселощах. Івернес й Пеншіна також танцюють і ні перед ким не поступаються, коли йдеться про танець із найвродливішими мільярдянками. Ніколи «Його високість» не був такий люб’язний і дотепний, ніколи не тішився таким успіхом. Тому немає чого дивуватися, що на скаргу своєї дами після несамовитого вальса: «Ох, добродію, з мене просто ллється вода!», він насмілився відповісти: «Це води Вальса, міс, води Вальса!»

Фрасколен, присутній при цій розмові, червоніє по самі вуха, а Івернес, почувши її, дивується, як небесний грім не вдарив над головою зухвальця.

Додамо, що родина Танкердон і Коверлі присутні у повному складі, і гарненькі сестри нареченої, як видно, щиро радіють з її щастя. Міс Ді проходжується під руку з Уолтером, що зовсім не порушує звичайності, бо в Америці це дозволено. Всі вітають любих молодят, дарують їм квіти, зустрічають їх оплесками, поздоровленнями й люб’язностями, які наречені приймають щиро й привітно.

Святкування триває, години минають, і щедре частування сприяє ще (більшому піднесенню, що панує серед публіки.

Надходить вечір, парк спалахує безліччю вогнів, що потоками ллють згори електричні ліхтарі. Сонце вчасно догадалось зникнути за обрієм! Не личить йому принижуватися перед цим штучним промінням, яке перетворює ніч у ясний день.

Між дев’ятою і десятою годиною виконують кантату. Вона має незрівнянний успіх. Та ні поетові, ні композитору не випадає ним пишатися. Можливо, що в цю мить навіть віолончеліст відчув, як тануть його упередження проти «перлини Тихого океану».

Дзиґарі вибивають одинадцять ударів, довга урочиста процесія прямує до палацу мерії. Уолтер Танкердон і міс Ді Коверлі йдуть, оточені кожний своїми рідними. Все населення супроводить їх уздовж Першої авеню.

Губернатор Сайрус Бікерстаф чекає на них у великій вітальні муніципалітету. Найпрекрасніший шлюб, що йому доводилось вітати за весь час його адміністративної діяльності, ось-ось буде здійснено…

Раптом у повітрі розітнулись голосні крики, вони долинають із найдальшого кварталу лівої частини міста.

Процесія зупиняється на півдорозі. Крики повторюються все голосніше, ще дужче, одночасно чутно віддалені постріли.

За хвилину кілька вартових митної охорони — серед них багато поранених — вибігають до будинку із скверу, що оточує мерію.

Тривога досягає крайньої межі. Юрбу людей охоплює той безроздумний жах, який породжує невідома загроза.

Біля входу до мерії з’являється Сайрус Бікерстаф у супроводі комодора Сімкоо, полковника Стюарта й нотаблів, що приєднались до них.

Вартові, яких закидають питаннями, повідомляють, що на Стандарт-Айленд щойно напали банди новогебрідців — три або чотири тисячі — і веде їх капітан Сароль.

Так почала здійснюватися злочинна змова, що її підготував капітан Сароль за участю врятованих разом