Плавучий острiв - Жюль Верн
В цю хвилину трапляється щасливий випадок, який може поліпшити становище.
Король Малекарлії виходить на балкон, не звертаючи уваги на зливу стріл і куль, що падають навколо нього. Він піднімає рушницю і цілиться в капітана Сароля, саме в ту мить, коли двері мерії захитались, відкриваючи дорогу напасникам. Капітан Сароль падає, вбитий на смерть. Малайці одразу зупиняються вражені, потім відступають, несучи з собою труп свого проводиря, і вся маса тубільців відкочується до садової огорожі.
Майже одночасно долинають крики з протилежного кінця Першої авеню, де стрілянина знову дужчає.
Що там відбувається? Може, захисники портів і батарей здобули перемогу? Може, вони біжать до міста… наміряються, невважаючи на свою нечисленність, ударити на тубільців ззаду.
— Стрілянина з боку обсерваторії наче більшає!.. — каже полковник Стюарт.
— Напевне, ці негідники дістали підмогу!.. — відповів комодор Сімкоо.
— Не поділяю вашої думки, — озивається король Малекарлії. — Ці постріли зовсім не зрозумілі…
— Так! Там щось нове! — вигукує Пеншіна. — І нове нам на користь…
— Дивіться, дивіться! — підхоплює Калістус Менбар. — Весь цей набрід починає відсіль драпцювати.
— Ну, мої друзі, - каже король Малекарлії, - ходімо, виженемо цих голодранців із міста… Вперед!
Офіцери, солдати, моряки спускаються на перший поверх і вибігають крізь головні двері…
Сквер спорожнів. Юрби дикунів тікають, одні вздовж Першої авеню, інші сусідніми вулицями…
Що ж насправді спричинилось до цієї раптової й несподіваної зміни? Може, її викликала загибель капітана Сароля… втрата командира? Чи ж можливо, щоб напасники, які мали таку велику чисельну перевагу, настільки розгубились, коли було вбито їхнього ватажка, саме тоді, як вони вже ось-ось мали захопити мерію?
Щось із двісті солдатів і моряків під керівництвом комодора Сімкоо й полковника Стюарта і разом з ними Джем і Уолтер Танкердони, Нет Коверлі, Фрасколен і його товариші рушили Першою авеню, переслідуючи втікачів, які навіть не обертаються, щоб послати останню стрілу, останню кулю, й кидають дорогою свої снайдерси, луки, асагаї.
— Вперед! Вперед! — чутно гучну команду Сімкоо.
Проте на підступах до обсерваторії постріли підсилились. Безперечно, там люто, запекло б’ються.
Невже Стандарт-Айленд дістав допомогу? Але яку… і відкіль вона могла прибути? Хоч би як там було, але напасники тікають звідусіль, охоплені незрозумілою панікою. Може, на них пішли в наступ підкріплення з Бакборт-Гарбора?
Саме так… тисяча новогебрідців, очолювана французькими колоністами з острова Сандвіч, висадилася на Стандарт-Айленді.
Немає чого дивуватися, що наших музикантів вітали рідною мовою, коли вони зустрілись зі своїми хоробрими співвітчизниками!
Ось за яких обставин сталося це несподіване, майже чудесне втручання.
Протягом минулої ночі і ранку течія відносила Стандарт-Айленд у бік острова Сандвіч, де, як вже відомо читачам, розкинулась французька колонія. Як тільки до колоністів дійшла чутка про напад капітана Сароля на Стандарт-Айленд, вони поклали за допомогою тисячі тубільців, що перебувають під їхнім впливом, негайно піти на виручку населення плавучого острова. Але на острові Сандвіч бракувало потрібного транспорту, щоб перекинути на Стандарт-Айленд тисячу людей.
Як же зраділи ці чесні колоністи, коли побачили вранці, що Стандарт-Айленд, посуваючись за течією, опинився поблизу їхнього острова. Негайно вони кинулись до рибальських човнів і, супроводжувані тубільцями, більшість яких рушила плавом, дістались до Стандарт-Айленду…
Зразу ж до них приєдналась обслуга батареї Корми й Хвилеріза і всі люди, що залишались у портах. Крізь поля і парк вони добулись до Мільярд-Сіті, і, дякуючи їм, мерія не потрапила до рук піратів, що й так уже завагались через смерть капітана Сароля.
За дві години банди новогебрідців, гнані звідусіль, знаходили порятунок, кидаючись у море, щоб досягти острова Сандвіч, але більшість з них загинула під кулями.
Тепер Стандарт-Айленду ніщо не загрожує: він урятувався від грабунку, вбивства, спустошення.
Здавалось би, щасливий кінець цієї жахливої події повинен був викликати бурхливі вияви загальної радості й щирої вдячності. Але ні! Ці американці завжди залишаються диваками. Можна подумати, що остаточна розв’язка їх зовсім не здивувала… що вони її передбачали. А що б з ними сталося, однак, якби спроба капітана Сароля призвела б до страшної катастрофи!
Усе ж, можна сказати певно, що, найголовніші власники Стандарт-Айленду мовчки вітали себе з тим, що їм пощастило зберегти свою двомільярдову власність, та ще й саме тоді, коли шлюб Уолтера Танкердона й міс Ді Коверлі мав зміцнити ці достатки в майбутньому.
Зауважимо, що наречені, побачившись знову, впали в обійми один одному. А втім, нікому не спало на думку дорікати їм за порушення звичаїв. Адже вони мали одружитися ще двадцять чотири години тому!
Та вже де-де, а в зустрічі паризьких артистів із французькими колоністами годі шукати ультраамериканську стриманість! Які міцні рукостискання! Які палкі поздоровлення одержує Мандрівний квартет від своїх земляків! Щоправда, кулі були ласкаві до них і не зачепили жодного, та вони відважно виконували свій обов’язок, ці дві скрипки, альт і віолончель! Що ж до шановного Атаназа Доремюса, який спокійно залишався в залі казино, то він очікував там своїх учнів, які вперто не з’являються… хто ж йому за це дорікатиме?
Лише головний інспектор мистецтв становить виняток. Хоч який він не є ультраянкі, радість його бурхлива й нестримна. Та й що ви хочете? В його жилах тече кров славнозвісного Барнума, і цілком природно, що нащадок цього останнього позбавлений спокійної витримки, властивої його північноамериканським співгромадянам!
Коли король Малекарлії, після всіх хвилювань, повернувся разом з королевою до своєї домівки, рада нотаблів висловила йому подяку, на яку цілком заслуговують його мужність і відданість загальній справі.
Отже, Стандарт-Айленд цілий і непошкоджений. Порятунок коштував йому дорого: в розпалі битви вбито Сайруса Бікерстафа, близько шістдесяти солдатів і моряків загинуло від ворожих куль і стріл, майже стільки жертв серед робітників і службовців, які билися так
