Плавучий острiв - Жюль Верн

А втім, моторні і швидкі в усіх справах, мільярдяни не гаючись дадуть усьому лад. Після кількаденної стоянки біля острова Сандвіч зникають усі сліди цієї кривавої битви.

Поки що досягнуто повної згоди щодо військового керівництва, яке зберігається за комодором Сімкоо. Цей пункт не викликає жодного ускладнення, тут не виникає жодного суперництва. Ані містер Джем Танкердон, ані містер Нет Коверлі на цю роль не претендують. Пізніше відбудуться вибори, які залагодять важливе питання — обрання нового губернатора Стандарт-Айленду.

Наступного дня все населення міста зійшлося до набережної Штирборт-Гарбора на врочисту церемонію. Трупи малайців і тубільців просто кидають у море. Але інакше ставляться до трупів тих громадян, що загинули під час оборони плавучого острова. їхні тіла розшукують, опоряджають, ушановують, як то належить.

Похоронний вантаж доручають одному швидкісному пароплаву Стандарт-Айленду, й судно вирушає до бухти Магдалини, де дорогі останки будуть поховані в землю за встановленим звичаєм.

Третього березня Стандарт-Айленд покидає води Сандвіча. Перед відплиттям мільярдяни палко дякують французьким колоністам і їхнім союзникам-тубільцям.

Під наглядом комодора Сімкоо швидко полагоджують всі пошкодження на плавучому острові. Зрештою, збитки незначні. Машини на електричних станціях цілком справні. Наявні запаси нафти забезпечують роботу динамо на кільканадцять тижнів. До того ж плавучий острів незабаром досягне тої частини Тихого океану, де він зможе зв’язатися підводним кабелем з бухтою Магдалини. Все це дає певність гадати, що подорож закінчиться без будь-яких пригод. Не мине й чотирьох місяців, як Стандарт-Айленд дістанеться до американського узбережжя.

— Будемо сподіватися, — каже Себастьян Цорн, слухаючи головного інспектора, що палко просторікує своїм звичаєм про славне майбутнє, яке чекає цю чудесну морську споруду.

— Але, — додає наостанку Калістус Менбар, — який повчальний урок ми дістали! Ці малайці, що здавались такими послужливими, і цей капітан Сароль… ні в кого вони не викликали підозри! Ні, це востаннє Стандарт-Айленд дав притулок чужоземцям…

— Навіть коли це будуть потерпілі від якоїсь аварії на кораблі? — питає Пеншіна.

— Друже мій, я тепер не вірю ані в потерпілих, ані в аварії!

Однак те, що комодор Сімкоо зосереджує в своїх руках, як і попереду, управління плавучим островом, аж ніяк не визначає, що він керує й громадськими справами. Відколи помер Сайрус Бікерстаф, у Мільярд-Сіті немає більше мера, а колишні помічники його, як відомо, склали свої обов’язки. Отже, необхідно призначити нового губернатора.

До того ж через відсутність вищого урядовця в громадських справах Уолтер Танкердон не може взяти шлюб з міс Ді Коверлі. Ось іще одна заморока, до якої спричинились каверзи цього шахрая Сароля! І не тільки наречені, але й найповажніші громадяни Мільярд-Сіті, все населення міста прагне прискорити остаточно цей шлюб. В ньому — найнадійніша запорука майбутнього. І з цією справою не слід зволікати, бо Уолтер Танкердон уже наміряється на одному з пароплавів Штирборт-Гарбора дістатися з обома родинами до найближчого острова, де перший-ліпший мер виконає шлюбну церемонію. Туди до дідька! їх знайдеться доволі на Самоа, на Тонга, на Маркізьких островах, а дістатися туди можна менш як за тиждень, коли плисти на всіх парах…

Розсудливі люди вмовляють нетерплячого молодика. В місті готуються до виборів… За кілька днів буде обрано нового губернатора… Першим актом його адміністративної діяльності стане звершення палко очікуваного шлюбу… Програму святкування буде відновлено повністю… Мера! Мера! Єдиний крик лунає з усіх уст!

— Коли б ці вибори не розпалили знову колишнього суперництва… ще, можливо, не зовсім згаслого, — зауважив Фрасколен.

Ні, ні в якому разі! Калістус Менбар ладен з шкури випнутися, як то кажуть, аби довести справу до щасливого кінця.

— Та зрештою, — вигукує він, — хіба немає тут наших закоханих? Ви, безперечно, згодні зі мною, що самолюбство не встоїть перед коханням?

Стандарт-Айленд пливе далі на північний схід, до пункту, де перетинаються дванадцята південна паралель і сто сімдесят п’ятий західний меридіан. Саме сюди, згідно з надісланими ще до стоянки в Нових Гебрідах каблограмами, мають прибути від бухти Магдалини судна з харчами і пальним. А втім, питання постачання не надто турбує комодора Сімкоо. Наявні запаси забезпечують Стандарт-Айленд більше як на місяць, і з цього приводу немає чого непокоїтись. Щоправда, давно вже бракує закордонних новин. Відділ зовнішньої політики в газетах став зовсім мізерний. «Старборд-Кронікл» скаржиться, «Нью-Геральд» сумує… Та нічого не вдієш! Хіба Стандарт-Айленд сам із себе не маленький довершений світ і чи ж не обходить його те, що йдеться в інших місцях земної кулі? Може, йому заздро на політичні чвари? Е, незабаром їх буде й тут доволі… можливо, навіть надто багато!

Дійсно, починається виборча кампанія. Виборці завзято наполягають і під’юджують членів ради, серед тридцятьох представників якої однакове число припадає на «лівих» і на «правих». Уже тепер можна певно сказати, що обрання нового губернатора призведе до значних незгод, бо між Джемом Танкердоном і Нетом Коверлі знов виникає суперництво.

Кілька днів минає у підготовчих нарадах. З самого початку ясно, що через самолюбство обох кандидатів домовитись буде важко або й зовсім неможливо. Глухий неспокій охоплює місто й обидва порти. Агенти обох частин міста підбурюють людність, щоб вплинути на нотаблів. Час минає, але не видно, щоб можна було дійти згоди. А що, як Джемі Танкердон і його найвпливовіші однодумці з лівої частини міста спробують накинути свої ідеї, засуджені головними представниками правої, і здійснити свій зловісний проект — обернути Стандарт-Айленд на промисловий і торговельний острів? Друга частина міста ніколи на це не погодиться! Одне слово, іноді здається, що перемагає партія Коверлі, іноді — що партія Танкер дона бере гору. Відсіль взаємна лайка й дошкульні докори між обома таборами й помітне відчуження обох родин, відчуження, яке Уолтер і міс Ді воліють не помічати. Як їх обходить ця політична метушня?

Існує, проте, дуже