Плавучий острiв - Жюль Верн

О шостій годині вони пролітають повз крайню західну точку річкової дельти. Ще півгодини, і човен причалює до молу Штирборт-Гарбора.

Електричний поїзд за кілька хвилин довозить Фрасколена і двох його товаришів до Мільярд-Сіті, і вони прямують до будинку мерії.

Дізнавшись про нещастя, Сайрус Бікерстаф негайно вирушає до Суви й домагається побачення з генерал-губернатором архіпелагу.

Цей представник англійської королеви, дізнавшись про події в Тампоо, не криється з тим, що справа надто серйозна… Француз потрапив до рук одного з тих племен віддалених районів, які опираються будь-якій владі…

— На жаль, ми не можемо вжити ніяких заходів раніше ніж завтра, — додає він, — наші човни не зможуть піднятися проти течії річкою Ревою до Тампоо. Крім того, необхідно організувати великий загін; найпевніший шлях — йти крізь ліс…

— Гаразд, — говорить Сайрус Бікерстаф, — але це буде не завтра, а сьогодні, треба вирушити негайно…

— Я не маю в своєму розпорядженні потрібної кількості людей, — відповідає генерал-губернатор.

— В нас вони є, шановний добродію, — каже Сайрус Бікерстаф. — Накажіть приєднати до них солдатів з вашої охорони під командою вашого офіцера, що добре знає цю країну…

— Пробачте, добродію, — нелюб’язно мовить генерал-губернатор, — але я не звик…

— Пробачте й ви, — веде далі Сайрус Бікерстаф, — але я попереджаю вас, якщо ви не почнете діяти негайно, якщо нам не повернуть нашого друга, нашого гостя, ви за це відповідатимете, і…

- І? — зарозумілим тоном питає губернатор.

— Батареї Стандарт-Айленду зруйнують дощенту порт Суву, вашу столицю, і все, чим володіють тут чужоземці, - однаково англійці чи німці!

Ультиматум категоричний, і доводиться скоритися. Кілька гармат Суви — ніщо проти батареї Стандарт-Айленду. Генерал це розуміє і підкорюється, хоч. треба сказати, він повинен був це зробити не з примусу, а з доброї волі в ім’я людяності.

За півгодини на берег Суви сходить сотня матросів і солдатів під орудою комодора Сімкоо, який захотів сам керувати цією операцією. Разом з ним — головний інспектор мистецтв, Себастьян Цорн, Івернес і Фрасколен. їм на допомогу надано поліцейський загін з Віті-Леву. Прибувши на місце, експедиція обходить бухту Реви, заглиблюється в лісові зарості, за вказівками лоцмана, який добре знає ці віддалені внутрішні райони острова, їдуть навпростець, швидким кроком, щоб якнайшвидше добратися до Тампоо.

Виявляється, що йти до села не потрібно. Близько години ночі колона дістає наказ зупинитися.

В глибині майже непролазної хащі замиготів вогник багаття. Немає сумніву, що там зібралися жителі Тампоо, бо ж відсіль до села в східному напрямку всього півгодини ходи.

Комодор Сімкоо, лоцман, Калістус Менбар і троє парижан ідуть попереду…

Через якусь сотню кроків вони зупиняються й застигають на місці.

Освітлений кривавим полум’ям вогнища, яке оточила галаслива юрба чоловіків і жінок, стоїть, прив’язаний до дерева, голий до пояса Пеншіна, і фіджійський вождь наближається до нього з сокирою в руці…

— Вперед! Вперед! — гукає комодор до моряків і солдатів.

Раптова й жахлива несподіванка для тубільців! Лунають постріли, удари прикладами, і в одну мить галявинка спустіла, тубільці кинулись урозтіч і зникли в лісі…

Відв’язаний від дерева, Пеншіна падає в обійми свого друга Фрасколена.

Як передати радість артистів, його братів, до якої долучаються й кілька сльозинок, а також і цілком справедливі докори!

— Ти просто божевільний, — каже віолончеліст, — чого це тобі заманулося піти кудись від нас?

— Хай я буду хоч сто разів божевільний, мій старий друже Себастьяне, — каже Пеншіна, — але не дорікай своєму альтистові, коли він напіводягнений. Передай-но краще мені одежу, щоб я міг стати перед представниками влади у пристойнішому вигляді.

Одяг Пеншіна знайдено під деревом, і він його приймає з гідним подиву спокоєм. Потім, прибравши свого звичайного вигляду, він підходить і міцно тисне руку комодорові Сімкоо і головному інспекторові.

— Ну, — каже йому Калістус Менбар, — тепер ви повірили в людоїдство фіджійців?

— Не такі вже вони людоїди, ці сучі діти, — відповідає «його високість», — адже я цілісінький!

— От навіжений, нічим його не виправиш! — вигукує Фрасколен.

— А ви знаєте, що мені завдавало найбільшої прикрості, коли я опинився в Становищі людської дичини, яку ось-ось наштрикнуть на рожен? — питає Пеншіна.

— Хай мене повісять, якщо я догадаюсь! — відповідає Івернес.

— Зовсім не те, що я піду тубільцям на закуску. Ні! Найгіркіше було знати, що тебе має пожерти дикун, одягнений у фрак… синій фрак з золотими ґудзиками… з парасолем під пахвою… бридким англійським парасолем!

Другого лютого Стандарт-Айленд вирушає в дальшу подорож. Напередодні, закінчивши свої екскурсії, численні туристи повернулись до Мільярд-Сіті. Пригоди Пеншіна викликали великий розголос. Загальна прихильність до Мандрівного квартету настільки щира, що вся людність «перлини Тихого океану» готова була рятувати Пеншіна. Рада нотаблів одностайно схвалила енергійні дії губернатора Сайруса Бікерстафа. Газети ревно його прославляли. Отже, Пеншіна став зненацька героєм дня. Уявити собі тільки — альт, що мало не закінчив своєї артистичної кар’єри в шлунку фіджійського вождя! І тепер він охоче погоджується, що тубільці Віті-Леву ще не остаточно позбулись своїх людоїдських навичок.

Стандарт-Айленд вирушає на зорі і бере курс на Нові Гебріди. Обираючи цей обхідний шлях, він відхиляється вбік на десять градусів, тобто на двісті миль, в західному напрямку. Доводиться зробити такий гак, щоб висадити в Нових Гебрідах капітана Сароля і його малайців. А втім, ніхто не шкодує з цього приводу. Кожному приємно допомогти цим славним хлопцям, що показали свою хоробрість під час полювання на хижаків. І який в них щасливий і задоволений вигляд — адже вони повертаються, та ще й в такий незвичайний і дуже вигідний спосіб,