Українська література » Фантастика » Темна матерія - Блейк Крауч

Темна матерія - Блейк Крауч

Читаємо онлайн Темна матерія - Блейк Крауч
це не твій світ. Це була не твоя дружина, — каже Аманда. Ти все ще можеш дістатися додому і знайти їх.

Розумом я осягаю, що так воно і є, але на рівні емоцій у мене просто їде дах.

Я запрограмований любити й захищати цю жінку.

Ми проїжджаємо Бактаун.

Здалеку видно, як над усім містом у небо здіймаються багатометрові стовпи полум’я.


Федеральна траса темна й порожня.

Аманда простягає руку і знімає маску з мого обличчя.

Запах смерті, що витав усередині мого будинку, засів у носі.

Я не можу його позбутися.

Я все думаю про Даніелу, як вона, мертва, лежить під ковдрою на нашому ґанку.

Коли ми добираємося до західної частини центру, я визираю з вікна.

На тлі зірок досить чітко вимальовуються обриси хмарочосів.

Вони чорні, неживі.

— Джейсоне?

— Що?

— За нами їде якась машина.

Я дивлюся в дзеркало заднього виду.

Без світла фар вона виглядає, як привид, що нависає над моїм бампером.

Раптово вмикаються і засліплюють фари дальнього світла й червоно-синя «блимавка», заливаючи кабіну яскравими світловими плямами.

Позаду нас лунає голос, підсилений мегафоном: «З’їдьте на узбіччя!»

Паніка наростає.

Нам нічим захищатися.

На цьому шматку лайна ми нікого не зможемо обігнати.

Я знімаю ногу з педалі газу й дивлюся, як стрілка спідометра повзе проти годинникової стрілки.

Аманда питає:

— Ти зупиняєшся?

— Так.

— Чому?

Я трохи збавляю швидкість, натискаючи на педаль гальма, і коли швидкість падає, з’їжджаю на узбіччя й зупиняю машину.

— Джейсоне, — хапає мене за руку Аманда. — Що ти робиш?

У бічне дзеркало мені видно, як чорний бездоріжник зупиняється за нами.

«Вимкніть двигун і викиньте ключі у вікно».

— Джейсоне!

— Просто довірся мені.

«Це останнє попередження. Вимкніть двигун і викиньте ключі у вікно. При спробі втекти буде відкрито вогонь на ураження».

Позаду, за кілометр чи далі, з’являється більше фар.

Вимикаю двигун і вимикаю все світло. Потім опускаю вікно на кілька сантиметрів, висуваю руку і вдаю, що викидаю ключі.

Дверцята з боку водія на бездоріжнику відчиняються і звідти вилазить чоловік у протигазі зі зброєю напоготові.

Я знову заводжу двигун, врубаю все світло і вдавлюю педаль газу в підлогу.

Крізь гуркіт двигуна чую звук пострілу.

У лобовому склі з’являється дірка від кулі.

Потім ще одна.

Наступна вціляє у відсік для касет.

Озираюсь і бачу бездоріжник на узбіччі вже за сотню метрів.

Стрілка спідометра вказує на дев’яносто п’ять і повзе вище.

— Як далеко ми від нашого з’їзду?

— Два-три кілометри.

— За нами їх ціла купа.

— Я їх бачу.

— Джейсоне, якщо вони нас схоплять...

— Я знаю.

Зараз ми їдемо на швидкості, трохи вищій ста сорока, двигун надривається, утримуючи її, оберти повзуть у червону зону.

Ми пролітаємо вказівник, що наш з’їзд за півкілометра попереду праворуч.

На цій швидкості ми будемо там за кілька секунд.

На з’їзд я виїжджаю на швидкості сто двадцять і різко гальмую.

Ми обоє не пристебнуті.

Інерція кидає Аманду на бардачок, а мене — на кермо.

У кінці рампи я роблю жорсткий лівий поворот на знак «стоп» — вереск шин, запах горілої гуми. Аманду жбурляє на двері з її боку, а мене мало не кидає на її сидіння.

Коли я минаю шляхопровід, на федеральній трасі помічаю п’ять «блимавок», найближчий бездоріжник тепер летить до виїзної рампи в супроводі двох «Humvees».

Ми мчимо порожніми вулицями Південного Чикаго.

Аманда нахиляється вперед і виглядає в лобове скло.

— Що там? — питаю.

Вона вдивляється в небо.

— Я бачу там вогні.

— Схоже на вертоліт?

— Атож.

Я мчу порожніми перехрестями, повз зачинену станцію метро,

Відгуки про книгу Темна матерія - Блейк Крауч (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: