Мережевий ефект - Марта Уеллс

Я втратив відеовхід Амени, коли АРТ сказав, "Я вже бачу Дослідника Баріша-Естранзи. Вони намагаються встановити комунікаційний зв'язок, але я відмовляюся." Він надіслав мені стиснуту доповідь про свої останні статуси. Тож інший я, Оверс і Тьяго були у космічному доку. Ага, не ідеально. АРТ продовжив: "Очевидно, вороги мають намір знову погрожувати моєму екіпажу і змусити мене перевстановити targetControlSystem. Але я можу використати їх вихідне з'єднання, щоб переслати вас по системі зв’язку. — Було вагання на десяту частину секунди. — Ви готові до розгортання? Пам'ятаєте директиву?"

Очевидно, що з того моменту, як АРТ зняв з мене копію, відбулися деякі речі. І АРТ мав рацію, він не міг ризикувати контактом з ворогом, навіть щоб отримати інформацію. Якби ворогам вдалося знову заволодіти АРТом, це дозволило б їм контролювати ситуацію, і ми повинні були цього уникнути. Я сказав: "Я справді не людська дитина, АРТ, я пам’ятаю прокляту директиву — я сам допомагав її писати."

"Це не робить ваше завдання легшим", — сказав АРТ.

"Ви можете мати або екзистенційну кризу, або повернути свій екіпаж, АРТ, виберіть щось одне."

АРТ сказав лише: "Підготуйтесь до розгортання".

Це було хитро, оскільки після того, як я прийду через комунікацію, мені доведеться зламати канал Дослідника. Якби Дослідник використовував фільтр із властивостями, які ми не врахували, або якщо він скористається коротким контактом для доставки чергової вірусної атаки до АРТа, у нас могли виникнути проблеми.

Я очікував відчути щось, наприклад, відчуття руху, або побачити світло, що пролітає повз мене. Таке могло б відбуватися у шоу. (Мені потрібно швидко це вирішити. Я не знав, як довго зможу залишатися без доступу до свого довгострокового сховища.) Але ніякого світла не було.

Тоді раптом моє існування почало перетворюватися на комунікаційний код. Це вразило мене, і тоді я зрозумів, що це все, і мені потрібно рухатися.

Я все ще був дезорієнтований, і в якийсь момент подумав, що, можливо, всі ці люди мали рацію, і це була жахлива ідея. Але потім я отримав запускаючий рядок коду і вирвався з каналу. Я був на борту Дослідника, у приймальному буфері системи зв’язку. Безпосередньо перед розривом контакту я перетягнув свої файли з розділу АРТа. Тепер мені знадобиться безпечне тимчасове зберігання.

Я використав протоколи та власний код, який зняв з транспортування, щоб зібрати заголовки для тестового пакета повідомлень — такого типу, який система комунікації надсилатиме всередині, щоб переконатися, що всі з'єднання активні. Для системи безпеки це виглядало як повідомлення, створене локально, і я використав його, щоб пропустити себе та свої файли через фільтри.

Я міг би проникнути сюди так, як вірусна програма-конструкт Palisade пробилася на борт корабля, але тоді вони б знали, що я тут. (Існувало багато способів проникнення програм через захист систем, але АРТ був впевненим, що початкова атака targetControlSystem надійшла не через комунікацію… Як це сталося на борту?)

Тепер, коли я був тут, я спершу потрапив у SecSystem. Щось, ймовірно targetControlSystem, знищило її до ледь функціонуючого рівня, а всі її архівні відео та аудіо були видалені. Подумайте — це було як опинитись на безлюдному транзитному кільці, у гігантських ехо-залах для посадки та торговому центрі з місцями для гуртожитків, магазинів та офісів, але все порожнє. (Або ні, я був програмним забезпеченням, тому це виглядало не зовсім так.) Я переодягнувся в один із процесів обслуговування SecSystem і зробив розділ для своїх файлів. Зміцнив його, і це дозволило мені відчути себе трохи безпечніше. Якби я почав забувати, хто я, я міг повернутися сюди, щоб згадати.

Перш ніж я почну рвати це лайно, мені потрібно було (1) отримати інформацію, (2) дізнатися, чи була тут група АРТа, (3) придумати план видалення ворогів.

Так, я теж думав, що крок 3 буде найважчим.

Тепер у мене були очі, камери SecSystem. Система Баріш-Естранзи не була такою "фізичною конфіденційністю, що породжує проблеми", як у моєї колишньої облігаційної компанії, але вони були дуже близькі. Переглядаючи різні точки зору, я зрозумів, що у мене виникали проблеми з обробкою припливу даних та інтерпретацією зображень, навіть якщо я запозичував обробний простір у SecSystem. Очевидно, органічні частини мого мозку робили набагато вагомішу роботу, і потрібно було віддати їм належне.

Але багато входів камер я міг тимчасово відкинути, оскільки вони показували мені незайняті каюти та коридори. Я відмітив пошкоджені люки, перегородки з ознаками впливу енергетичної зброї. У медичному відділенні на платформі лежала мертва ціль. Їй принаймні тричі вистрілили в обличчя та груди, дуже непрофесійно. Я перевірив головне фойє шлюзу і знайшов ще мертві тіла, і дві цілі — усі мертві люди були у ​​лівреях Баріш-Естранза. О, і один броньований SecUnit з роздутою головою. Хтось був живий на цьому кораблі?

Потім я перевірив місток, і так, там були живі цілі.

На станціях моніторингу сиділо вісім осіб, які з тривогою дивилися на плаваючі дисплеї, де сенсори відображали підхід до АРТа. Вони були майже такими ж, як наші "цілі", за винятком того, що були не мертві, з сірою шкірою та худими тілами. У той час як усі були в повних захисних костюмах та шоломах, один був одягнений у більш повсякденний людський одяг: темно-зелено-чорні штани, піджак та чорну сорочку з коміром. Їхні черевики мали важкі протектори, призначені для планет з пересіченою місцевістю. Його волосся теж виглядало нормальніше, рудувато-каштанове на тугих локонах, підстрижене близько до голови. Він пробурмотів щось одній з цілей, а потім взяв такий самий твердотільний планшет, який використовували наші вороги.

Я відчув щось на межі зв'язку SecSystem з рештою корабля. Щось дивне і знайоме водночас.

Система TargetControlSystem була там.

У мене не було більше часу для збору інформації, тому я повернувся до видів з камер. Я перевірив нижнє відділення екіпажу, виявивши ще одну мертву бригаду Баріш-Естранзи, більше ознак перестрілки та ще дві мертві цілі. Тоді я знайшов великий зал для відпочинку з сімома інертними людьми.

Вони були викинуті всередину, покинуті на підлозі або на кушетках у позах, у яких люди не залишалися б добровільно. Не маючи безпілотників, я не зміг отримати додаткових ракурсів, але міг отримати знімки крупним планом з камери. Всі вони ледь дихали, просто були без свідомості. Ні, почекайте. Я помітив слабкий рух м’язів, смикання повік. Вони не були схожі на людей, які спали. Це робили