Фантастика Всесвіту. Випуск 1 - Річард Бах

Філіпс обійшов циліндр. Його охопила жахлива слабкість, і ноги, здавалося, ось-ось підломляться.

— Тобі має бути відомо, — сказав Майклз, — що такі значні досягнення комп’ютерної науки, як зворотний зв’язок, стали можливі завдяки вивченню біологічних систем. Кібернетика саме цим і займається. Ну, а ми зробили наступний крок і взялися за людський мозок, вивчаючи його не як психологи, що досі розглядають мозок як таємничий чорний ящик. — Раптом Філіпс пригадав, що Майклз вжив цей термін того дня, коли приніс комп’ютерну програму. Тепер він зрозумів його. — Ми вивчали його як і будь-яку іншу гранично складну машину. І те, чого ми досягли, перевершило всі сподівання. Ми довідалися, як мозок накопичує інформацію, як здійснює паралельну обробку інформації, на відміну від неефективної послідовної обробки комп’ютерів учорашнього дня, і яка функціонально-ієрархійна система організації мозку. Але що найдивовижніше — ми зрозуміли, як спроектувати й створити електронну систему, що повторює діяльність мозку й наділена тими ж самими функціями. І вона працює, Мартіне! Працює краще, ніж може наважитись передбачити найшаленіший розгул твоєї уяви!

Майклз злегка підштовхнув Філіпса, і той пішов уздовж ряду циліндрів, зазираючи всередину на оголені мізки молодих жінок на різному ступені вівісекції. Біля останнього циліндра Філіпс затримався. Тіло ще не було цілком відпрепароване, й Філіпс упізнав залишки обличчя, що збереглися. Це була Крістін Ліндквіст.

— А тепер послухай, — проговорив Майклз. — Я знаю — коли бачиш це вперше, перебуваєш у стані шоку. Але це наукове відкриття настільки значуще, що не можна навіть уявити безпосередніх благ, які воно принесе. В медицині воно революціонізує всі галузі. Ти вже бачив, які чудеса творить з рентгенограмами черепа наша попередня програма. Зрозумій, я не хочу, щоб ти зробив передчасні висновки.

Вони скінчили обхід приміщення, що являло гібрид лікарні й обчислювального центру. В кутку містився складний пристрій для штучного підтримання життя. Він нагадував палату реанімації. Перед монітором сидів чоловік у білому халаті. Поява Майклза й Філіпса не відволікла його від спостережень за показаннями приладів.

Знову спинившись перед Кетрін Коллінз, Філіпс уперше зміг видушити з себе якісь слова.

— Що відбувається в її мозку? — Голос у нього був тьмавий, позбавлений емоцій.

— Бачиш — там чутливі нерви, — охоче пояснив Майклз. — Оскільки, як це не парадоксально, мозок нечутливий до свого власного стану, ми під’єднали периферійні чутливі нерви Кетрін до електродів, щоб вона могла повідомити, які ділянки її мозку функціонують у певний момент, що нас цікавить. Ми створили систему зворотного зв’язку для мозку.

— Ти хочеш сказати, що цей препарат спілкується з тобою? — здивовано спитав Філіпс.

— Звичайно ж. У тому й уся чарівність цієї системи. Ми використали людський мозок для вивчення себе самого. Зараз продемонструю.

Біля циліндра Кетрін Коллінз, якраз навпроти її очей, розміщувався пристрій, що нагадував термінал комп’ютера. На ньому був великий вертикальний екран і клавіатура; електричні дроти з’єднували його з якимось апаратом усередині циліндра, а також із головним комп’ютером біля однієї із стін. Майклз надрукував запитання, і воно засвітилося на екрані: ЯК ВИ СЕБЕ ПОЧУВАЄТЕ, КЕТРІН?

Запитання погасло, і замість нього з’явилося таке: ПРЕКРАСНО. З НЕТЕРПІННЯМ ЖДУ ПОЧАТКУ РОБОТИ. СТИМУЛЮЙТЕ МЕНЕ.

Майклз посміхнувся й поглянув на Мартіна:

— Цій дівчині весь час мало. Тому вона так добре працює.

— Що вона мала на увазі під «стимулюйте мегіе»?

— Ми імплантували електрод у цейтр насолоди. Таким чином ми винагороджуємо її і заохочуємо співпрацювати з нами. Коли ми її стимулюємо, в неї такі ж відчуття, як від сотні оргазмів. Насолода, мабуть, надзвичайна, бо вона весь час хоче повторення.

Майклз надрукував: ЛИШЕ ОДИН РАЗ, КЕТРІН. ТРЕБА БУТИ ТЕРПЛЯЧОЮ. Потім натиснув на червону кнопку біля краю клавіатури. Філіпс побачив, як тіло Кетрін вигнулося й затремтіло.

— Знаєш, — вів далі Майклз, — тепер доведено, що система винагороджень — найпотужніша спонука для мозку, навіть дужча, ніж самозбереження. Нам навіть пощастило ввести цей принцип у найостаннішу модель процесора. Він змушує машину працювати ефективніше.

— Хто придумав усе це? — спитав Філіпс, не в силах повірити в побачене.

— Нема однієї особи, яку можна було б підносити або звинувачувати, — відповів Майклз. — Усе розвивалося поступово. Одне відкриття вело до іншого. Але двоє, чия відповідальність найбільша — це ти і я.

— Я? — здригнувся Філіпс. Він наче дістав ляпаса.

— Так, — потвердив Майклз. — Ти ж знаєш — ти завше цікавився штучним інтелектом. Саме це привело мене до співробітництва з тобою. Завдання, пов’язані з аналізом рентгенограм, що ти запропонував, викристалізували головну проблему, названу «розпізнаванням структур». Люди вміють розрізняти найрізноманітніші структури, але навіть для найдосконаліших комп’ютерів це надзвичайно важке завдання. Завдяки твоєму ретельному аналізу методології дослідження рентгенограм, ми з тобою виокремили ті логічні етапи, які треба було вирішити засобами електроніки, якби ми ставили на меті дублювати роботу твого мозку. Звучить це досить складно, але насправді все простіше. Нам треба було отримати певні дані про те, як людський мозок розрізняє знайомі предмети. Я об’єднався з кількома фізіологами, зацікавленими у вивченні мозку, і ми почали дуже скромні досліди, вводячи хворим, що підлягали дальшому дослідженню, радіоактивну дезокси-глюкозу. Ми використовували таблиці, якими широко послуговуються в офтальмології. Радіоактивний аналог глюкози викликав мікроскопічні ураження в мозку хворого, вбиваючи клітини, причетні до процесу розпізнавання та асоціювання певних предметів. Потім лишалося тільки нанести на карту місця враження, щоб визначити, як функціонує мозок. Техніка вибіркового руйнування застосовувалась уже довгі роки на тваринах. Відмінність полягала в тому, що, використовуючи її на людині, ми дізналися так багато і в такі стислі терміни, що це підштовхнуло нас до дальшого етапу досліджень.

— Але чому ж молоді жінки? — спитав Філіпс. Кошмар, що опосів його, ставав дійсністю.

— Просто так було зручніше. Нам були потрібні здорові суб’єкти, яких ми могли б викликати, коли треба. Пацієнтки гінекологічного відділення відповідали нашим вимогам. Вони мало цікавляться маніпуляціями, які проробляє над ними