Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Рум щойно повернувся з тривалого відрядження. Як пілот-випробовувач надстратосферної авіації, він досліджував граничні можливості нових ракетопланів на далекій півночі планети. В інститут автоматики він приїхав зі скаргою на цілий ряд недоліків в обладнанні літаків і зустрів тут Дейва. Після того як Рум уладнав свої справи, Дейв повів брата подивитись на експериментальні машини. Насамперед він показав, звичайно, свою «Крихітку».

Це була надзвичайно складна саморухома злагода, оригінальна не так за принципом дії, як своїм виглядом: вона скидалася на велетенського краба з плескуватим тулубом і численними гнучкими сяжками.

«Крихітка» вийшла на полідром інституту автоматики сьогодні вперше. Може, її навіть не слід було б пускати на випробування, але Дейв хотів похвалитись нею перед братом.

Рум був захоплений. «Крихітка» скорялась кожному слову її творця, самостійно рухалась по химерно почленованій ярами та струмками території полідрому, уникаючи небезпечних місць і вибираючи найкоротший шлях до заданої точки.

Але ця видима доцільність поведінки машини для інженера Дейва розпадалась на окремі рухи різноманітних агрегатів. І результати аналізу не радували його.

Машина повинна самопрограмуватись. Здавалося б, що в цьому складного? Завдання, яке ще два роки тому вважалося майже фантастичним, тепер виконував перший-ліпший досконалий кібернетичний апарат: досить увімкнути його, і він цілком самостійно знайде для себе найкращий режим, вкаже, а то й усуне недоліки своєї конструкції.

Дейв пішов тільки трохи далі за інших: він дав своїй «Крихітці» завдання самопрограмуватись на максимальну життєздатність. Це означало, що електронно-обчислювальний апарат мусив за всіх обставин насамперед боротись за своє існування. При цьому часом виникали такі ситуації, коли логічність поведінки машини порушувалась. Так, наприклад, кілька хвилин тому «Крихітка», обминаючи уявні міни — шматки металу, заздалегідь розкидані на її шляху, — полізла просто на Дейва та Рума — на ЛЮДЕЙ, яких вона зобов'язана завжди поважати, не чинити їм нічого лихого.

— Мені це не подобається! — сердито сказав Дейв, підійшов до споруди і поляскав її паличкою по клешні.

«Крихітка» ніби тільки й чекала цього доторку. Звідкись із ніші за клешнями викотились тонкі щупальця, обмацали паличку, відштовхнули її геть.

— Заспокойся, дурненька! — сказав Дейв, простягаючи паличку вдруге. — Це безпечно!

Споруда прореагувала на ці слова зовсім не так, як сподівався Дейв. Замість завмерти, вона повільно піднялась на лапах-шасі і, знову ж таки погрозливо випростуючи клешні, посунула вперед.

Неголосне вурчання моторів, багряні бліки вечора на блискучій пластмасі очей, чудернацькі обриси тулуба і, нарешті, вкрадливі, доцільні рухи потворних кінцівок справляли дивне, навіть неприємне враження. Ніби й справді в оцій конструкції прокинувся жорстокий і хижий інстинкт первісної тварини.

— Стоп!

Споруда заклякла на місці, потім повільно опустилась.

— Ось бачиш? — Дейв обернувся до брата, незадоволено скривився. — Я не критимусь перед тобою: моє бажання зробити «Крихітку» здатною до боротьби за існування, якщо так можна висловитись, призвело до того, що вона дедалі частіше починає виходити з-під моєї влади. Тебе не дивує, що я кажу про машину, як про живу істоту?

— Чому ж? — Рум знизав плечима. — Це цілком природно. Механізм рефлексів у твоєї «Крихітки» зараз приблизно такий, як у первісного ящера. Єдине, що тобі лишається, — це навчити її відрізняти справжню небезпеку від уявної і в разі потреби стримувати себе.

— Ти, може, захочеш, щоб вона жертвувала собою заради загальної справи? — засміявся Дейв. — Цього, мабуть, не буде ніколи… — він глянув на годинника. — Стривай, я покажу тобі дуже цікаву річ. «Крихітко», увага! Хай протягом години трапиться що завгодно; хай ти почуєш який завгодно сигнал — не рухайся з місця! Не рухайся з місця, аж доки я не промовлю: «Вперед!» Ти зрозуміла?

— Буде виконано! — пролунало зі схованого в голові машини гучномовця.

Звісно, розуміти ця електронно-обчислювальна машина не могла. Просто на барабанах пам'яті зафіксувались електромагнітні сигнали, що на них перетворились звуки голосу Дейва, порівнялись із відповідниками і лягли сигналом запису нової команди.

— Пильнуй!.. — Дейв ухопив брата за руку. — Зараз ти побачиш боротьбу між страхом і почуттям обов'язку машини…

Збігло ще кілька десятків секунд. Здалеку долинуло неголосне завивання сирени.

«Крихітка» вмить підхопилась, напружилась, готова рвонутись і помчати вперед на повну потужність свого ядерного реактора. Але магнітна пам'ять загальмувала рухи споруди. Її клешні підігнулись, вона в'яло, начеб аж неохоче, опустилась. Потвора тільки пересунулась так, що розтруби звуковловників на її голові повернулися в напрямі звуку.

А сирена все завивала й завивала…

«Крихітка» почала підводитись вдруге — цього разу повільно, як тварина, що побоюється удару.

— Лежати! — голосно вигукнув Дейв.

«Крихітка» завмерла, але вже не опустилась. Гурчання моторів у її металевому череві наростало, голоснішало, і раптом, незважаючи навіть на команду «Стій!.. Стій!», потвора помчала у протилежний кінець полідрому.

— Цікаво, га? — блискаючи очима, засміявся Дейв. — Страх переміг… Це, так би мовити, людське пояснення. А насправді через п'ять хвилин після сирени ввімкнулось спеціальне реле, яке подає тільки одну команду: «Найкоротшим шляхом — до сховища!» Для кожного з наших електронно-обчислювальних саморушних апаратів сирена повинна асоціюватись із найбільшою небезпекою.

— А що ж це за сирена? — поцікавився Рум.

— Незабаром над нашою територією пролітатиме «Зоря Кейз-Ола». Сам розумієш, зовсім небажано, щоб фотографії останніх саморушних машин потрапили до Генерального штабу Монії.

Рум промовчав і тільки пізніше, коли над хмарами невисоко над обрієм з'явилась осяйна цятка — «Зоря Кейз-Ола», запитав:

— Читав повідомлення про Нараду «наймудріших»?

— Хіба це несподіванка? Рано чи пізно Кейз-Ол все одно спробував би нас роздушити, навіть коли б сам загинув при цьому. Але як тобі подобається його неприступна Уранія?

— Мерзотник! Витягнемо його й звідти!

Запала пауза. Брати проводжали похмурими поглядами зірочку, яка неквапно котилася по східній