Загибель Уранії - Микола Олександрович Дашкієв

Після закінчення середньої школи брати одержали несподівану пропозицію: поїхати вчитись у Монію до всепірейського інституту вищих знань.

Щиро кажучи, ні Рума, ні Дейва не приваблювала перспектива поїздки в чужий, ворожий світ. Але вони розуміли: треба! Монія відособлювалась дедалі більше. Руйнувались останні культурні та економічні зв'язки. Втратити нагоду на власні очі побачити досягнення монійської науки й техніки, ознайомитися з життям монійців — злочин!

Але ж і важко було їм, людям нового комуністичного світу, в тому інституті вищих знань! Ні, вони не пасли задніх у навчанні — навпаки, одразу ж вирвалися з ще безликої маси зелених першокурсників і вже в другому семестрі почали складати екзамени за старші курси. Їх пригнічував сам дух розгнузданого цинізму, що панував в інституті, дратувало прагнення кожного з монійських студентів за всяку ціну зробити кар'єру. Звичайно, там були й чесні, але вони переважно тримались відособлено. Словом, близнюки не знайшли друзів у Дайлерстоуні. Може, так тривало б до кінця їхнього перебування в Монії, якби не трапилась на їхньому шляху дівчина — студентка-першокурсниця.

То була неперевершена красуня з співучим ім'ям — Майола.

Красуні рідко бувають розумними. Бачачи з дитинства загальну увагу до себе, вони мимохіть проймаються певністю своєї винятковості, починають звертати увагу тільки на зовнішній вигляд, а вихор розваг, у який їх затягують, поступово стає для них привабливішим за працю і навчання.

Цього не можна було сказати про Майолу. Бездоганна врода поєднувалася в неї з гострим кмітливим розумом і наполегливістю. Рум і Дейв познайомилися з дівчиною в спеціалізованій лабораторії кібернетики, куди мали доступ тільки найобдарованіші студенти.

З появою Майоли весь факультет автоматики інституту вищих знань завирував. Мабуть, не було жодного студента, який байдуже дивився б на синьооку золотоволосу дівчину.

Але тільки до двох з усього факультету вона поставилася трохи інакше — насамперед, звичайно, тому, що це були люди з далекої Континентальної півкулі, представники Союзу Комуністичних Держав.

Нема де правди діти: і Дейв, і Рум закохались у Майолу до нестями. Спочатку, доки золотоволоса красуня кокетувала з ними, як з першим-ліпшим в інституті, вони, самолюбні й горді, намагалися не звертати на неї уваги. Та незабаром Майола зрозуміла їх і стала звичайною щирою дівчиною, справжнім другом.

Вона майже нічого не розповідала про себе — тільки розпитувала. Союз Комуністичних Держав цікавив її, як чудовий, казковий світ, у якому все не таке, як у реальному житті.

Казали, що Майола нібито дочка видатного професора математики і знаменитої кіноактриси-красуні, які загинули кілька років тому при загадкових обставинах. Чи так це було — брати не наважувались запитати. В усякому разі, вона жила самітно, в маленькій комфортабельній квартирі поблизу інституту вищих знань.

Незабаром обидва брати стали в цій квартирі звичними гостями. Вони щовечора приносили кінострічки з фондів посольства СКД і демонстрували їх на портативному проекторі — невинна хитрість закоханих, яка в умовах поліцейського режиму Монії могла б скінчитись сумно для всіх трьох. Романтична обстановка таємничості, аж занадто підвищена конспіративність підігрівали почуття близнят, роздмухуючи в них полум'я кохання.

Майола, звичайно, розуміла їхній стан. Часом її погляд перебігав з брата на брата, немов порівнював: хто ж кращий? Може, це було зовсім не так, але і Дейв, і Рум аж шаленіли від такого припущення. І одного разу обом урвався терпець.

Це було після перегляду чергового фільму. Щойно погас екран, у кімнаті панувала півтемрява. Майола широко розкритими блискучими очима дивилась у просторінь. Певно, вона була все ще під враженням історії дівчини, яка в часи Революції, пожертвувавши собою, врятувала десятки тисяч людей.

— Я б зіграла таку роль, друзі!.. — Майола підійшла до письмового стола, витягла фотокартку дуже схожого на неї юнака. — Ось погляньте. Це… — вона затнулась. — Це мій брат, друзі. Його життя — справжній подвиг!

Дівчина похнюпилась. Мабуть, спогади були надто сумні, бо з її очей покотились сльози.

Вона більш нічого не сказала, і кожен з братів подумав, що саме присутність другого заважає Майолі розкрити своє серце.

Не змовляючись, обидва підвелись і попрямували до дверей. Зупинились у вестибюлі. Брати розуміли один одного без слів: хтось мусить поступитись.

— Я сюди більше не прийду.

— Я теж.

— Хай вибирає сама, якщо любить.

— Так.

Наступного дня, пославшись на поважні причини, брати до Майоли не прийшли. Дівчина запрошувала їх ще двічі, а потім образилась, перестала помічати колишніх друзів. В інституті вона з'являлась дедалі рідше, лабораторію кібернетики не відвідувала зовсім. А ще через деякий час Майола несподівано й таємниче зникла. Коротенький лист, що надійшов на адресу Рума, нічого не розкривав, тільки ще дужче роз'ятрив юнакові душу.

«Любий друже, — писала Майола. — Прощай назавжди! Не шукай, бо це нічого не дасть; не сумуй, бо я все одно не змогла б відповісти на твоє почуття, так само як і на почуття Дейва. Прикро, що ми розлучилися так по-дурному, але знай: де б я не опинилась, що б зі мною не трапилось, я ніколи не забуду вас обох! Наша дружба, ваша любов завжди підтримуватиме мене, якщо мені буде дуже, дуже важко!»

Такий точно лист одержав і Дейв. Брати вирішили будь-що знайти дівчину. Але тій мрії не судилося здійснитись: через кілька днів по тому, після чергової провокації, монійський уряд примусово вислав з Монії всіх студентів Союзу Комуністичних Держав. Брати закінчували освіту вже на батьківщині: Дейв вступив на факультет кібернетики столичного університету, а Рум — до Вищої астронавтичної школи зовсім в іншому місті.

Така була історія їхніх взаємин. Здавалося б, після зникнення причини, яка роз'єднала братів, спільна туга штовхне їх один до одного. Але так не сталося. Навіть тепер, коли минуло два довгі роки, відчуження не розвіялось. І коли б не збіг обставин, брати